ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО
Агропромисловий комплекс постав перед низкою викликів, здатних зупинити позитивні тенденції в галузі
Останнім часом вкрай ускладнились умови господарювання на селі. Саме це й змусило аграріїв зібратися на Всеукраїнський форум, який відбувся у Харкові. У ньому взяли участь понад 500 делегатів, які представляли фактично всі галузі й напрями агропромислового комплексу країни: переробники, фермери, птахівники, тваринники й інші сільгосптоваровиробники. Також в роботі форуму взяли участь міністр аграрної політики та продовольства України Микола Присяжнюк, заступник голови Державного агентства земельних ресурсів України Євген Бердніков, заступник міністра доходів і зборів України Андрій Ігнатов, перший віце-президент Національної академії аграрних наук України Ігор Гриник та інші.
Згідно з буквою закону, більшість господарств працюють у режимі самозахоплення земель. Фото Володимира ЗAЇКИ
Форум проходив у розпал посівної кампанії, яку вважають одним із найвідповідальніших моментів для аграріїв, але це не завадило їм зібратися гуртом та обговорити наболілі проблеми і спробувати знайти шляхи їх подолання. До найгостріших питань, які сьогодні дуже турбують село й потребують якнайшвидшого вирішення, належить розпорядження правами власності й користування основним активом сільськогосподарського виробництва — землею. Нині воно заблоковане введенням в дію вкрай недосконалої системи реєстрації речових прав. Тож за нинішніх умов, як зазначали у виступах делегати, складається враження, що сільгосппідприємства, які обробляють і засівають землю, фактичного права розпоряджатися нею не мають. Виходить, що, згідно з буквою закону, більшість господарств працюють у режимі самозахоплення земель. Зволікається і з вирішенням інших невідкладних питань земельних відносин, зокрема нав’язується розробка проектів землеустрою, які не відповідають вимогам сучасних аграрних технологій.
Із тривогою говорили учасники форуму й про запропоноване реформування чинної податкової системи, що неминуче призведе до значного посилення фіскального тиску на сільгосптоваровиробників. Усі ці тенденції обтяжуються зростанням цін на матеріально-технічні ресурси, що їх споживає село: техніку, мінеральні добрива, пальне тощо.
Дезорганізують нормальну роботу аграріїв, за їхніми висловлюваннями, й численні контролюючі органи, які обкладають керівників сільгосппідприємств непомірними штрафами та стягненнями, що також негативно позначається на їхній роботі. З одного боку, це змушує аграріїв зменшувати посівні площі й згортати виробництво продукції, з іншого — знижує інтерес до аграрної галузі загалом.
Бурхлива дискусія розгорілася між сільгоспвиробниками й представниками профільних міністерств та відомств навколо обмеження державної бюджетної підтримки та браку доступу до дешевих кредитів в умовах вільної торгівлі із сусідніми країнами та міждержавними об’єднаннями, які стають причинами руйнування аграрного сектору та втрати привабливості аграрного бізнесу як такого. Оскільки найбільше претензій із цього приводу висловлювалося на адресу Міністерства доходів і зборів України, то його представник Андрій Ігнатов заявив, що жодна з ініціатив його відомства не була спрямована на дестабілізацію роботи сільгосппідприємств.
— Слід визначитися в суперечностях диспропорцій при накладенні пільг, аби унеможливити підміну понять, — зазначив заступник міністра доходів і зборів. — Для цього необхідно розділити учасників ринку сільськогосподарської продукції, визначити склад пільг та їх користувачів і провести аналіз чинних пільг у розрізі підгалузевих структур сільського господарства. До того ж саме аграрна галузь продемонструвала найвищу ефективність застосування пільг. Ті пільги, які сприятимуть безпідставному збагаченню та ухиленню від сплати податків, слід переглянути. Однак справедливі пільги для сільгоспвиробників залишаться.
Не менш обнадійливо прозвучали щодо збереження пільгового оподаткування для сільгоспвиробників і слова Миколи Присяжнюка.
— Моя позиція така: пільги мають бути збережені до 2018 року, як це передбачено Податковим кодексом України, — підкреслив міністр аграрної політики та продовольства. — За цей час, якщо буде потрібно, напрацьовуватимемо, можливо, нові механізми, але поки що про це говорити зарано.
Вислухавши ці та інші точки зору на проблеми, що склалися в галузі, учасники Всеукраїнського аграрного форуму ухвалили резолюцію і текст звернення до Президента України з конкретними пропозиціями. Зокрема, вони запропонували утворити координаційну раду Всеукраїнського аграрного форуму й наділити її повноваженнями співпрацювати з Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою й іншими органами державного управління задля зупинки руйнівних процесів у галузі й створення сприятливих умов господарювання на селі.
ПРЯМА МОВА УЧАСНИКІВ ФОРУМУ
Олександр КОРОСТАШОВ,
Герой України, голова правління сільсько-господарського
виробничого кооперативу «Батьківщина», Полтавська область:
— Сільгоспвиробникам дуже часто дорікають пільгами, які нам надають: ПДВ й іншими. Хочу навести приклад. У своєму господарстві ми проаналізували діяльність за 2008—2012 роки, щоб з’ясувати, наскільки зросла ціна реалізації нашої продукції. Це, як виявилося, близько 9 мільйонів. Ми ж, у свою чергу, закупили 20 видів продукції, ціна на які збільшилася на 17 мільйонів. Так, різниця становить майже 8 мільйонів гривень. Арифметика проста: нехай 4 мільйони повернуться нам за ПДВ, а решта 4 мільйони гривень? Це вже справжні ножиці.
Чим завинив селянин, що ледь не щороку для нього змінюються правила господарювання? Це вже не економіка, а гра з державою у рулетку, до того ж держава має всі важелі, щоб зупинити її колесо в будь-який, вигідний їй, а не сільгосптоваровиробникові момент.
Микола ПАНАСЮК,
голова обласної ради сільгоспвиробників, директор
агрокооперативу «Перемога», Вінницька область:
— Проблеми у селянина нині здебільшого фінансові, бо інших просто немає. Адже якщо ми знаємо технологію і все про те, як виростити урожай, чому ж ми тоді ледь зводимо кінці з кінцями? Пояснення банальне: не вистачає обігових коштів. А щоб вони залишалися в господарствах, потрібна дрібничка — щоб працювали хоча б ті інструменти, які держава вже дала.
Не треба нам обіцяти допомоги від держави. Зовсім не треба. Нам потрібно, щоб були визначені чіткі правила гри. Ми кажемо: дайте нам фіксований податок на гектар землі, наприклад 300 гривень. Відрахуйте в Пенсійний фонд, в усі інші фонди, але мусить бути фіксований податок. І його б сплачували всі — від селян, які обробляють гектар, до сільгоспвиробників, що працюють із сотнями тисяч гектарів. Тоді б наповнився Пенсійний фонд і обігові кошти з’явилися б.
Проблема ще й у тому, що нині всі дрібні господарства більш-менш справно сплачують податки, а великі сільгосптоваровиробники шукають і примудряються знаходити різні лазівки, щоб обійти державу. І за такої ситуації у верхах бродять законопроекти про застосування фіскальних методів щодо селян, зняття взагалі фіксованого податку. Якщо таке станеться, дрібні господарства будуть повністю задушені, виживуть лише олігархи. Дуже сподіваємося, що нас все ж таки почують і не нароблять лиха для села.
Сергій КВАША,
академік Національної академії
аграрних наук України:
— Основна проблема пов’язана із певними підходами до змін в оподаткуванні аграрного сектору економіки країни. Це зобов’язання записане за Міністерством доходів і зборів, воно виписане в національному плані дій Президента на 2013 рік. Отож Міністерство доходів і зборів зобов’язане виконувати цей пункт свого плану. У нього є підходи до зміни системи оподаткування, пов’язані з фіксованим сільськогосподарським податком та пільгами з акумулювання ПДВ. Але ці підходи не відповідають ані інте?ресам сільгосптоваровиробників, ані вимогам, що містяться у наших зобов’язаннях перед СОТ. Ми просто втратимо механізм своєї участі в діяльності СОТ і вже не зможемо його повернути. Це передусім стосується пільг із ПДВ. Розмір цієї пільги становить достатньо значну суму протягом року, приблизно 13,5 мільярда гривень. Тут позиція в усіх тверда, і ми вважаємо, що цей механізм у складних умовах фінансування надає можливість господарникам мати певний ресурс власних обігових коштів.
Національна академія аграрних наук має спільну і єдину позицію із сільськогосподарськими товаровиробниками і підтримує їх у тому, що змінювати систему оподаткування в цих складних для аграрного сектору фінансових умовах нині недоцільно.
Також ми стоїмо на позиції, що податкова політика в Україні щодо аграрного сектору повинна завжди бути стимулюючою. Можлива також і регуляторна політика, і ми вбачали її у необхідності часткового перерозподілу від виробників до сільських громад. Але перехід на фіскальний елемент податкової політики вважаємо не просто передчасним, а зовсім неможливим атрибутом щодо аграрного сектору. Саме про це свідчить досвід багатьох країн, дотаційна практика Європейського Союзу, де, наприклад, на кожен гектар фермери отримують від 300 до 500 євро дотацій. Отож зменшувати пільги в Україні, особливо ж за складних умов недофінансування, на наш погляд, не просто недоцільно, нераціонально, а то й абсурдно.
Леонід КОЗАЧЕНКО,
президент Української
аграрної конфедерації:
— Останнім часом з’являється багато ідей, як реформувати аграрну галузь, що зробити в напрямі земельних реформ, в оподаткуванні, у сфері дерегуляції бізнесу. Проте багато з цих прожектів, м’яко кажучи, дуже непокоять фермерів, адже йдеться про те, щоб позбавити сільгосптоваровиробників усіляких пільг в оподаткуванні. А це додатково відбере 18 мільярдів гривень дотацій та інших заощаджень, які можна було б мати. І це відбувається на тлі того, що держава дуже серйозно обтяжує сільське господарство.
Сьогодні виробництво продовольства в Україні не субсидується державою, воно субсидується з кишені фермерів. В усьому світі на це виділяють значні кошти. Зокрема в Європі 40% бюджету йде на субсидування продовольства. В Україні ця цифра становить менш як 2% бюджету.
Крім того, наші фермери фактично позбавлені можливості отримувати за свою продукцію ринкову ціну: через заборону експорту, неповернення ПДВ при експорті, зобов’язання щодо виробництва соціальних продуктів харчування тощо. Це настільки обтяжує галузь, що вона на реалізації втрачає близько 20% ціни, яку б мав фермер.
У Євросоюзі й інших країнах держава на свої плечі бере відповідальність перед знедоленими людьми. В Україні ця відповідальність перекладена на плечі фермерів. Через таку викривлену тенденцію з’являються ідеї, як ще сильніше затягнути зашморг на шиї фермерів — через оподаткування, через земельну реформу, через питання дерегуляції. Наприклад, уже зараз, упродовж двох останніх років, фактично неможливо оформити права на оренду землі. А якщо власник землі з вами підписує угоду про передачу земельних ділянок у користування, ви її не можете зареєструвати, тому що держава не дала таких інструментів. В окремих випадках це вдається зробити за величезні хабарі. Але це лише кілька відсотків на сьогодні, а повинно бути навпаки, щоб випадки неможливості реєстрації прав можна було б полічити на пальцях. Тобто загалом ситуація дуже складна, і її треба обговорювати. Фермери повинні знати, що на них чекає.