"«Захисників» прохання не турбувати"

Павло КУЩ
7 серпня 2019

«Ах! І чому в нашому місті не стоять військові?!» — манірно і водночас розчаровано вигукувала екзальтована панночка з уже призабутої комедійної стрічки. Приблизно такі самі симпатії висловлювали жінки й чоловіки Донецька навесні і влітку 2014 року про людей у військовій формі, яких раптово побільшало у місті. Озброєних чоловіків, обліплених з ніг до голови символікою з кольорами Російської Федерації, самопроголошеної «ДНР» чи георгіївськими стрічками, спершу наївно вважали мужніми захисниками від українських «карателів». Іноді складалося враження, що цих «героїв» були готові майже носити на руках!

Та минуло небагато часу, і їх уже просто напружено терпіли. Бо куди діватися?

А незабаром терпець урвався, і нині велика частина донеччан не приховує бажання дати добрячого копняка нижче спини проросійським військовим найманцям, аби ті якомога швидше зникли з колись мирного міста.

«Та їм місце за ґратами...» 

Зміна настроїв і ставлення людей на окупованій території краю до «захисників Донбасу» і всього російськомовного населення відбулася не раптово. Проте вони таки самотужки змогли збагнути, що мають справу далеко не з «героями»,  як їх малює знавісніла російська пропаганда.

«Звичайно, ящик із російськими каналами зробив свою справу. Тому ми сприймали російських найманців як братів і добровольців, що прийшли нас захищати. Щоправда, коли ейфорія минула, не забарилися сумніви. Наприклад, неприємно вразила  чимала кількість серед найманців кавказців, зокрема чеченців. Адже ці чоловіки військовий досвід, яким пишалися, набули на війні з Росією. Ще недавно вони показово жорстоко катували і вбивали молодих російських солдатів, які потрапляли в полон, а тепер стоять горою за «рускій мір»! Не кажу вже, що дуже карикатурний вигляд мав захист російської мови на Донбасі, обіцяний чеченцями, дагестанцями, бурятами та представниками інших народів, які самі ледве розмовляли каліченою російською», — ділиться спогадами жителька Донецька.

Проте ящик і далі лякав звірствами «укропів», які могли ось-ось захопити місто, і тому його жителі змушені були всі надії покладати на військових. Які не є, але ж свої. І головне — захисники. Часто напідпитку? Так, а стрес після бойових дій треба ж зняти. Грабують і віджимають житло чи автомобілі? Це за законами воєнного часу і виключно для потреби «республіки». Хапають усіх підряд чоловіків та жінок і піддають нелюдським тортурам? А раптом то якраз попалися українські диверсанти? Розстріляли невинного просто на вулиці? Буває: на війні як на війні.

Приблизно так намагалися реагувати люди на дії військових, які взялися перетворювати донедавна мирне розмірене життя краю на суцільне жахіття. А коли стали ще ближче контактувати із «захисниками», швидко збагнули, що якраз самі тепер стали беззахисними перед особами, яким хтось не від великого розуму вирішив довірити зброю.

«У нашому будинку спершу виявилося чимало тих, хто був готовий зустрічати проросійських військових із квітами чи хлібом-сіллю. І носили їм продукти, воду й цигарки на блокпости. Але недовго. Побачили, хто нас береться захищати. Спершу здивовано, а потім зі страхом упізнали серед «ополченців» багато земляків, які вже кілька разів перебували у в’язниці за важкі злочини. А поряд з ними ще й чимало представників соціального дна: волоцюги, наркомани, пияки. Тільки й того, що вони тепер трохи причепурилися, одягли військову форму і навіть начіпляли якихось медалей. Ми були в сум’ятті! Адже особам, яких потрібно примусово лікувати чи кидати за ґрати, довірили зброю, і тепер вони нас «захищатимуть!» — не приховує обурення житель Макіївки.

Сталося. Невдовзі громадяни в окупованих населених пунктах краю переконалися: місцеві та російські найманці чи військові кадрові «відпускники» ладні захищати тільки самі себе. А ось щодо мирних жителів, то їх якраз стали підставляти під обстріли з боку українських позицій. Тобто провокаційно стріляли з гармат чи мінометів просто із дворів житлових будинків, а потім звідси вшивалися. Само собою, в разі вогню у відповідь миттєво з’являлися російські телерепортери, які готували потрібну їм картинку і на весь світ розповідали, що «укропи» обстріляли мирні житлові квартали.

Ще частіше місцеві жителі потерпали від рук «ополченців», адже нелюди зі зброєю не дуже церемонилися з тими, кого вони буцімто захищають. Побиття та затримання цивільних людей просто на вулиці, захоплення квартир, автомобілів та іншого майна, неадекватна поведінка у громадському транспорті, магазинах, місцях масового відпочинку.

Одне слово, люди, які й без того всіляко потерпали від гібридної війни, швидко позбулися рожевих окулярів, крізь які донедавна дивилися на «хлопців» у військових одностроях. Їм тепер тихцем адресували інші епітети: «садисти», «грабіжники», «виродки» чи просто «тварюки».

Малюнок Івана САДОВЕНКА

«Поводяться не по-людському…»

Звичайно, було б наївно очікувати, що донеччани могли публічно поскаржитися на дії «захисників», влаштувати мітинг протесту і спробувати притягнути їх до відповідальності. Нема дурних! Бо в цьому разі незадоволеними миттєво б зацікавилося «міністерство держбезпеки», у представників якого підвалів-катівень на всіх вистачить. Тому людям залишалося демонструвати негативне ставлення до озброєних типів — місцевих та «братів» здебільшого за принципом дулі в кишені. Проте військові не могли не помітити очевидних зневаги, презирства і навіть ненависті. А російські пропагандисти почали дедалі частіше демонструвати сюжети про «невдячних» жителів Донбасу. Найманці з «матушки», які побували на Донбасі, немов змовившись, скаржилися: виявляється, невдячний місцевий люд тепер без будь-якого пієтету ставиться до них, а іноді дивиться вовком.

А тим часом донеччани, демонструючи очевидну неприязнь до озброєних зайд, знайшли ще один мирний спосіб протистояння їм. Віднедавна в Донецьку військовим та їхнім родинам непросто орендувати житло, бо власники квартир відмовляють їм під різними приводами. І це навіть з огляду на те, що в умовах безробіття й мізерних зарплат у «республіці» людям важко не скористатися додатковим заробітком. Та факт залишається фактом: «захисників» не хочуть пускати у помешкання, хоч вони належать до відносно заможних і платоспроможних категорій населення.

«Є серйозні причини не мати жодних справ із цими персонами. Це попередній негативний досвід, якого тут греблю гати. Приміром, найманців-одинаків не хочуть пускати на свою житлову площу, бо ті поводяться, м’яко кажучи, не по-людському. Торік у нашому будинку в одну із квартир вселився вояка. На якийсь час ми забули про спокій. Щовечора приходив табун колег, які влаштовували гучні пиятики майже до ранку. Музика, галас, сварки, бійки… А раптом ще й стріляти почнуть? І все це вночі, коли для всіх інших діє комендантська година. Якось хтось із сусідів не витримав і викликав поліцію. Стало тихіше, але гармидер відновився, щойно патрульні поїхали.

Кілька місяців отак ми мордувалися, а потім орендар кудись зник. Усі зітхнули з полегшенням. Окрім господині, бо її квартира тепер стоїть порожньою, оскільки немає коштів на ремонт. Постоялець і друзі довели помешкання до такого стану, що нормальним людям там жити тепер неможливо», — розповідає житель Калінінського району Донецька.

Є й інші приклади, які переконують: людям із згаданої багатоповерхівки ще й пощастило із сусідами, оскільки ті під час сварок і бійок не схопилися за зброю, з якою мають звичку не розлучатися. Чого не скажеш про мешканців дев’ятиповерхового будинку на проспекті Леніна. Квартира, яку свого часу господар необачно погодився здавати в оренду представникові одного з воєнізованих підрозділів, повністю вигоріла. І не тому, що орендар курив у ліжку чи забув вимкнути праску. Помешкання на дев’ятому поверсі й без того мало лиху репутацію через влаштовувані тут часті гучні вечірки. І того червневого вечора сусіди також чули крики сварки.

А вночі весь будинок раптом здригнувся від потужного вибуху. 24-річний військовослужбовець-орендар загинув, а пожежа знищила всю квартиру. Дісталося й сусідам, які на тривалий час залишилися без світла і газу. Під час розслідування причиною трагедії «фахівці» назвали вибух побутового газу. Хоч було очевидно, що спрацював потужний вибуховий пристрій. Проте свідоме чи випадкове його спрацювання у житловому будинку дуже суперечило офіційній версії про гарну поведінку «захисників Донбасу» за межами військових підрозділів, і тому це замовчали.

Чимало претензій і до найманців у погонах, які орендують квартири разом з родинами. Адже вони мають звичку, виїжджаючи, цупити майно господарів. Іноді це посуд чи постільна білизна, але бувало, що  вивозили телевізор чи холодильник. Іноді постояльці зникали раніше домовленого строку, прихопивши ключі й не сплативши за останні місяці оренди.

Звісно, квартирне питання — тільки один зріз однієї з проблем, в оточенні яких опинилися жителі окупованої території Донбасу. У ставленні до тих, хто зі зброєю в руках воює проти України та кошмарить місцевих громадян, відбулися разючі зміни. Свого часу донеччани були готові пускати до себе додому «захисників» безплатно, а нині не хочуть це робити навіть за гроші, бо й самі потребують захисту від асоціальних елементів.

Шкода тільки, що це прозріння обійшлося дуже дорогою ціною. Адже людям довелося проіснувати кілька років в окупації під «рускім міром», втратити чимало знайомих, близьких і рідних, які загинули, і з сумом і жалем спостерігати, як колись квітучий Донецьк перетворюється на місто-руїну й депресивну територію.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua