ВІДПОЧИВАЄМО РАЗОМ
В Яготині розкажуть про кохання Тараса Григоровича і ознайомлять
з картинами фітотерапевта Товстухи
Лариса УСЕНКО,
Олександр ЛЕПЕТУХА (фото),
«Урядовий кур’єр»
Якщо хтось скаже вам, що в рідному місті, районі чи області немає цікавих місць, де б можна було відпочити душею, — не вірте! Приміром, багато українців полюбляють відвідувати один з найкращих наших парків — уманську «Софіївку». Але, як на мене, нічим не поступається цій всесвітньо відомій перлині паркового мистецтва білоцерківський дендропарк «Олександрія», закладений графом Браницьким на честь своєї дружини.
А один з найвіддаленіших від столиці районів — Богуславський — здатен вразити місцевим краєзнавчим музеєм, розташованим на кількох рівнях. Та, виявляється, свої родзинки можна знайти будь-де. Скажімо, Яготин, більше схожий на великий парк, аніж на місто, розташований за 100 кілометрів від Києва, запропонує стільки цікавих музеїв, що дня, аби їх усі оглянути, навряд чи вистачить. Тож «Урядовий кур’єр» вирішив бодай побіжно ознайомити своїх читачів з найвизначнішими місцями цього зеленого міста-парку.
Перш ніж їхати в Яготин, дзвонимо у місцевий історичний музей, який, виявляється, під своїм «крильцем» прихистив ще 7 музеїв-філій. Скажімо, про хату-садибу Катерини Білокур, що в селі Богданівці за якихось 20 км від Яготина, ми вже розповідали. А є ще краєзнавчий музей у Сулимівці, одне з найдавніших поселень первісних людей періоду пізнього палеоліту у селі Добраничівка, яке так і називається — Добраничівська стоянка. Вона складається з чотирьох господарсько-побутових комплексів, які забезпечували життєдіяльність древнього поселення. Хіба не цікаво побачити, як жили люди 12 тисяч років тому?! «Та приїжджайте, — запрошує директор Яготинського історичного музею Лідія Демченко, — усе покажемо й розкажемо, цікавого в нас багато». Тож, ясна річ, спочатку прямуємо саме в історичний…
Директор музею Лідія Демченко про графа Розумовського може розповідати годинами...
Останній гетьман України
Вже в’їхавши у місто, неподалік від музею натикаємось на дивного вигляду церкву — абсолютно круглу. Щоправда, вона ще не діє, бо чи то недобудована, а чи у стадії реставрації. Тож не дивно, що давній знімок саме цієї церкви першим впав у око вже в музейній експозиції. «Це Троїцька церква, зведена за ескізами архітектора Львова, — розповість пізніше екскурсовод, роль котрого випала на долю директора музею, — її збудували на торговій площі 1800 року, а вже за радянських часів — у 1936-му — зруйнували. При церкві діяла чимала бібліотека, дві церковно-приходські школи — чоловіча й жіноча. Відновити храм вирішили не так давно, тож поки що робота над ним не завершена».
Як скаже потім пані Лідія, перші згадки про сам Яготин з’явилися на початку 16 століття, але майже два віки це містечко жило тихим спокійним життям, котре навряд чи цікаве туристам. А ось кінець 18-го, коли тогочасний президент Російської академії наук, літній граф Кирило Розумовський — останній гетьман України, який був братом фаворита імператриці Єлизавети, — купив неподалік від Києва землю. Хоч якщо покопатися в Інтернеті, можна знайти іншу версію цих подій: мовляв, Яготин Розумовському подарувала сама цариця. Та хоч би як там було, з того часу для Яготина починається бурхливе життя, насичене подіями культурного й соціального значення. А надто, коли місто у 1803 році перейшло у спадок від батька до сина, Олексія Кириловича.
Олексій Розумовський був людиною справді неординарною. З одного боку, відомий на той час дипломат, з іншого — талановитий садівник, який виростив у Москві дивовижний сад, що набув слави одного з чудес Росії. Тож не дивно, що він відразу зайнявся улюбленою справою — став закладати парк з теплицями й оранжереями. А заодно — активно перебудовувати маєток. До речі, через 17 років він дарує його своїй доньці Варварі, яка стане дружиною князя Миколи Рєпніна-Волконського, рідного брата відомого російського декабриста Сергія Волконського. З приходом тут до влади князя й княгині життя Яготина знову змінюється. Цього разу воно набуває культурного присмаку — у княжій родині гостюють відомі люди, серед них — Гребінка й Гоголь, Глінка й Шевченко. І про все це вам залюбки розкажуть екскурсоводи історичного музею.
На цьому ліжку свого часу відпочивав Кобзар
Кобзар і поміщиця
«Ця історія відома, проте саме вона досі найбільше привертає увагу всіх відвідувачів нашого музею — від школярів до дорослих туристів, котрі приїжджають з інших міст, — у Лідії Демченко, яка супроводжує нас у «Флігелі…», перехоплює ініціативу його завідуюча Лариса Гусак, — Шевченка не тільки оселили у флігелі, а й дозволили прибрати на власний смак, тож поет прикрасив стіни своїми малюнками. Та він не тільки малював, хоч і приїхав у Яготин, аби намалювати портрет Рєпніна, а й багато писав. Приміром, поему «Тризна», котру — з присвятою «Душе с прекрасным назначеньем…» — подарував закоханій у нього Варварі Рєпніній». Цікаво, що княжна Варвара теж почала писати. Перша її літературна проба — оповідання «Дівчина», а найбільш знаковий твір — практично автобіографічна повість «Німа любов», де головними героями виступають Шевченко й вона сама.
У картинній галереї, окрім полотен відомих художників, чудово прижилися й скульптури, в тому числі - дерева
Не тільки Білокур
Пам’ятаючи зустріч з місцевим фітотерапевтом і художником Євгеном Товстухою (а в «УК» друкувалося інтерв’ю з ним), який не тільки розказував, як став фактично народним лікарем, а й показував свої останні художні полотна, цікавлюся, чи є в галереї роботи пана Євгена. «Авжеж! Ходімо в іншу залу — все покажу, — запрошує пані Кольга, — хоч Катерина Білокур, яка до кінця своїх днів залишилась вірною малярському ремеслу, відмовившись від особистого життя, у нас представлена найбільш повно, та маємо чимало робіт інших художників. Ось — картини Яблонської й Дерегуса, Їжакевича й Монастирського, скульптури Ковальова і Гончара, а також художників-сучасників, зокрема Товстухи. Виставляються у нас і ті, хто тільки пише перші сторінки у своїй долі художника, інколи організовуємо експозиції навіть школярів». Що й казати, вражень після такої культурної програми — маса! Та недарма розумні люди кажуть, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути, тож якщо маєте час і любите мандрувати — не гайте його даремно.