Голова Луганської обласної військовоцивільної адміністрації Георгій Тука:
«Не уявляв такого суцільного зубожіння місцевого населення»
Незабаром буде місяць, як Президент України Петро Порошенко підписав указ про призначення головою Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Григорія Туку. Серед перших результатів цього призначення — зміна ставлення до економічної блокади тимчасово непідконтрольних Україні територій колишнім «генералом тилу» та відтермінування закриття шахт. Які ще проблеми визначив для себе першочерговими новий керівник прифронтового краю? Із цього й розпочалася наша розмова з головою Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Георгієм ТУКОЮ.
.jpg)
УК: Наближається вже другий День Незалежності України, який ми зустрічаємо в ситуації бойових дій на сході. Луганщина поділена, і не всі, хто опинився на окупованій території, — сепаратисти. Нашим громадянам там дуже важко виживати, то, може, логістичні центри стануть справжнім подарунком для них? А може, ця програма продовжиться відкриттям хоч би однієї дороги, аби люди могли дістатися території України?
— Щодо дороги з того на цей бік, то поки що я таких можливостей не бачу. Не тому, що принципово проти, а просто найближчим часом ані фізично, ані з точки зору безпеки людей це неможливо. Ми сьогодні проводили нараду щодо логістичних центрів, і хоча в це важко повірити, проте зростання інтенсивності обстрілів, які ми спостерігаємо останніми днями, може бути спричинено бажанням тієї сторони зірвати відкриття логістичних центрів. За три доби було здійснено прицільні обстріли саме трьох майданчиків, відведених для таких центрів. Ці три ділянки не обстрілювали більше трьох місяців.
УК: Тобто гатять саме по місцях майбутніх центрів?
— Кожен робить власні висновки, але виходячи з тих перехоплень, які мені надавали, кремлівські політологи, які опікуються саме проектом «Новоросія», дуже занервували, дізнавшись, що Україна буде створювати такі центри. Тільки необізнана людина може вважати, що це просто економічний проект. Хто трохи розуміється на ситуації в області, легко здогадається, що жителі окупованих регіонів почнуть заходити на українську територію і на власні очі бачитимуть, що ніякої супер-пупер-екстра-катастрофи, про яку весь час розповідає «Лайф ньюз», в Україні немає. Дізнаються, що продукти у нас значно дешевші, якість краща, і люди почнуть змінювати свої погляди і ставлення явно не на користь терористичних російських угруповань, які окупували українську територію. Наступним кроком буде звичайне людське спілкування між жителями вільної України і наших окупованих територій. Я абсолютно переконаний, що потроху, час від часу, можливо, якимись краплинками, але так само буде змінюватися світогляд тих людей. І врешті-решт це приведе взагалі до змін на окупованому сході.
УК: Напередодні призначення ви написали у своєму блозі, що Україна проживе без Донбасу. Днями ви значно знизили градус таких висловлювань, заявили, що повністю розірвати відносини з окупованими територія неможливо. Це й є головний на сьогодні висновок, який ви зробили для себе після більш детального знайомства з краєм?
— Інфраструктура Луганщини зараз розірвана по живому. З іншого боку як доросла людина я розумію: у разі потреби в держави вистачить і сили волі, і бажання, і коштів розрізати регіон. Але чи варто це робити? Якщо ми як держава маємо за мету визволити окуповані території, то, можливо, краще скоріше їх собі повертати, а не знекровлювати.
Щодо економіки Донбасу, то скажу відверто: я не очікував, коли їхав сюди (я не вперше на Донбасі, але більше бував на Донеччині), не уявляв такого суцільного зубожіння місцевого населення.
І знаходяться якісь там місцеві експерти, які намагаються мені дорікати за мої слова, що жити з копанками — це соромно. Копанки — це символ нинішнього Донбасу, точніше Луганщини.
УК: Навіть так?
— У чому принципова відмінність Донецької і Луганської областей? Донецьку — хоч і «∂валтували» постійно, але давали змогу придбати якусь «помаду», щоб хоч губи пофарбувати. Луганську область тупо, брутально «∂валтували» всі ці 20 років. Тут не треба мати якихось особистих поглядів. Достатньо сісти на авто і поїхати до будь-якого невеличкого містечка або села. Правду кажучи, коли я чую знову напередодні виборів про особливості місцевого менталітету і те, що «треба почути Донбас», то запитую: що мають на увазі? Те, що з людей знущалися і їх перетворили просто на рабів ХХІ століття? А самі ∂валтівники зараз вимагають, щоб їх почули?
УК: Багато хто з аналітиків вважають, що одна з причин подій, які сталися на Луганщині, пов’язана з повальним безробіттям, яке тут панувало багато років. На жаль, за рік проведення АТО ця ситуація лише погіршилася за рахунок тимчасових переселенців.
— Ситуація справді поки що не покращується.
УК: То як створювати нові робочі місця, коли навіть у визволених містах не працюють великі підприємства?
— Єдиний шлях — за рахунок сучасних технологій та інвестицій. На сьогодні ситуація така, що Луганська область з промислово-аграрної перетворилась на аграрну. Це треба розуміти і не мати ілюзій щодо якихось ділків, які на гелікоптерах завтра прилетять, привезуть, скажімо, надсучасний потужний переробний комплекс, який забезпечить 150 тисяч робочих місць, і одразу вся Луганщина злетить у космос. Треба просто працювати і переорієнтуватися з поглядів промислових на погляди аграрні. Є чимало прикладів, коли аграрні компанії досягали дуже великих успіхів. Але мене більш вразило те, що під час спілкування з місцевими підприємцями (повірте, то була не формальна нарада, а саме людське спілкування з 200—300 особами) лише одна людина з усіх виявила зацікавленість до залучення інвестицій. Оце мене шокувало, правду кажучи.
УК: Чому у Сєверодонецьку не працює таке велике підприємство, як «Азот»?
— Це приватне підприємство. До того ж, хто, крім власників «Азоту», визначав його загальну економіку? Хто може нам зараз надати абсолютно достовірну інформацію, чому воно не працює? Не працює з політичних міркувань чи з економічних? У мене особисто таких даних немає.
УК: Чи була розмова про це на засіданні Кабінету Міністрів, де ви доповідали про соціально-економічну ситуацію в області?
— Так, запуск «Азоту» був серед тих питань. Не знаю, правду кажучи, чому мій виступ зробили за закритими дверима, але говорив я таке. Про будівництво резервної лінії електроживлення, статус людей, що проживають на лінії розмежування, постраждалих від обстрілів. Зараз вони ніякого статусу не мають, вони і не переселенці, а отже, ніяка допомога їм законом не передбачена. Це викликає великі труднощі. Наприклад, ми не маємо жодної можливості надавати їм допомогу на відновлення житла. Про зруйнований багатоквартирний будинок у Лисичанську. Створення логістичних центрів, зокрема із забезпеченням пуску дизель-поїзда Дебальцеве—Попасна і Луганськ—Городня. Про ліс. Ідеться про більше ніж 200 гектарів погорілого лісу під час пожеж, який так і стоїть в Станично-Луганському районі. Військові просять надати їм терміновий дозвіл, аби розпочати вирубку погорілої деревини. На моє переконання, робити це через Київ не треба, питання можна вирішити на місці. Говорив про необхідність відтермінування закриття шахт і приватизації Сєверодонецької ТЕЦ. Порушив питання про необхідність створення обласної лікарні третього рівня. Нині тут такої немає, а, на мій погляд, треба, щоб була. Про долю водопостачання з Попасної, адже ми за власні кошти воду відправляємо на той бік. І за рік витрачаємо на це приблизно 350—380 мільйонів гривень. Говорив про повернення субвенцій, які були спрямовані на тимчасово окуповані території, до обласних бюджетів.
УК: Це питання, яке ви порушили разом з колегою з Донецької області?
— Так, у нас із Павлом Івановичем 99% проблем схожі.
УК: Ви сказали, що порушили питання щодо відтермінування закриття шахт. На Донбасі свято Незалежності та День шахтаря завжди проходили один за одним. Чи відбудеться професійне свято гірників Луганщини цього року, якщо зважити на проблеми галузі?
— Буде. У мене вже є навіть план святкових заходів. У галузі так багато проблем, що я й ініціював відтермінування закриття шахт. І Прем’єр-міністр, і міністр фінансів погодилися із моїми пропозиціями. Загалом всі ми розуміємо, що ці шахти давно треба було закривати. Однак робити це під час війни? Можемо отримати величезний соціальний вибух. Якщо здійснювати це цивілізовано, то спочатку треба розробити програму соціальної адаптації звільнених людей, запропонувати їм інші робочі місця, а вже потім закривати ці шахти. І, звісно, це мають бути програми не обласного, а державного рівня, адже забезпечити таку кількість робочих місць власними силами область просто не здатна. Це непросте питання треба вирішувати крок за кроком. Поки я бачу лише, що воно не вирішується протягом двох десятків років.
УК: Чи є такі проекти вашого попередника, що їх вважаєте за потрібне продовжити?
— Наприклад, продовжую проект щодо аеропорту у Сєверодонецьку. Дуже приємно, що у директора є ідеї, він захоплюється своєю справою. У нього є мрія, до якої він іде. Будемо допомагати.
УК: А коли здійсниться мрія вимушених переселенців, і ми будемо у Луганську?
— То питання не до мене, адже я не головнокомандувач. Але, звичайно, ми переможемо у цій війні. Я не маю жодних сумнівів, що повернемо собі й Донбас, і Крим. І будемо свідками того, як Російська імперія розпадеться на шматки. То питання лише ціни перемоги та часу.
ДОСЬЄ «УК»
Георгій ТУКА. Народився 24 листопада 1963 року в Києві. Освіта: Київський політехнічний інститут, факультет АСУ. Мав власну комп’ютерну фірму. З лютого 2014 року став волонтером, координатором організації «Народний тил». З 22 липня 2015 року — голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації. Має орден «За заслуги» III ступеня.
Олена ОСОБОВА,
«Урядовий кур’єр»