Російські терористичні війська продовжують провокаційні обстріли території, контрольованої Україною (зокрема із забороненої зброї), і ситуація в зоні проведення операції об’єднаних сил залишається напруженою. Маршрут нашої групи проліг на позиції, які займають військовослужбовці однієї з механізованих частин поблизу селища Золоте. Особливість цієї ділянки оборони в тому, що вона прикриває відразу кілька населених пунктів, зокрема ті, які недавно перейшли під контроль української армії з так званої сірої зони: Золоте-4, Катеринівка та хутір Вільний.
У цих населених пунктах майже 2 тисячі жителів, серед яких діти, люди похилого віку. З огляду на це наші підрозділи намагаються гарантувати їм зону безпеки для цивільних об’єктів та промислової інфраструктури. Тому всі позиції ЗСУ обладнано на максимально можливій відстані від житлових споруд.
Просуваючись лінією траншей до однієї з позицій, бачимо сліди так званого перемир’я: вирви від мін, розбиті будівлі та посічені осколками дерева. На спостережному посту нас зустрічає командир ВОП старший лейтенант Сергій.
— Останнім часом окупанти вдаються до тактики провокаційних хаотичних обстрілів, — розповідає він. — Бойовики випускають кілька черг із кулемета віялом по всій лінії наших позицій. Від цього вони не менш небезпечні, ніж прицільні обстріли. Випадкові кулі летять відразу в кількох напрямках. У такі моменти важко відстежити, звідки стріляють. Тоді під прикриттям безладної стрілянини веде вогонь снайпер. Через гуркіт пострілів дуже складно визначити, з якої точки він це робить. Почастішали нічні вилазки диверсійних груп. Вони дуже нахабні. Користуючись тим, що їхні позиції розташовано на височині, намагаються приховано підійти до наших позицій і відкривають стрілянину з так званої сліпої зони, звідки їх важко дістати вогнем у відповідь.
Наші військовослужбовці також добре підготувалися до зустрічі непроханих гостей і встановили в місцях імовірної появи таких груп різні сюрпризи та інженерні загородження.
— Нещодавно серед ночі ми спостерігали, як спрацювала одна з наших пасток, — приєднується до розмови сержант Микола. — Хтось не помітив у темряві нашого подарунка і несподівано злетів у повітря. Тепер стало спокійніше.
Тим часом служба на позиції триває: одні військовослужбовці пильно стежать за визначеним сектором відповідальності, а вільні зміни обладнують інженерні споруди — зміцнюють бліндажі, поглиблюють окопи й ходи сполучень.
У підрозділі найстаршому за віком старшому солдатові Анатолієві із Хмельницької області вже виповнилося 50. Він шостий рік на війні. А улюбленцеві підрозділу Ігореві з Авдіївки лише 18. Удома в нього залишилися мама й сестра. Оптимізм та почуття гумору допомагають Ігореві долати труднощі й негаразди солдатського побуту. Як каже воїн, він пішов на фронт, щоб весь Донбас став знову єдиним і він міг поїхати до родичів і друзів у Донецьк і Луганськ.
А ще воїни підрозділу — часті гості в жителів Золотого. Наші солдати, наприклад, давно надають допомогу і опікуються багатодітною сім’єю Ніни Федорівни. Ця 67-річна жінка сама виховує п’ятьох дітей: чотирьох онуків і правнука, якому недавно виповнилося два роки. Вона з радістю зустрічає гостей-військовослужбовців, які допомагають їй продуктами, ліками і дровами.
Тож і виходить, що для більшості жителів Золотого та найближчих сіл українські військові — чи не єдина гарантія безпеки та можливості почуватися повноцінними громадянами України.
Олександр КІНДСФАТЕР
(фото)
спеціально для «Урядового кур’єра»