Зростання цін на молоко й молочні продукти болісно відчув на собі кожен покупець. Які причини цього? Аналітики кажуть: підвищилися закупівельні ціни, які виробникам молока платять переробні підприємства. Насамперед це стосується молока вищої якості.
«За два місяці закупівельні ціни на молоко зросли на 20%. Якщо з початку серпня кілограм молока екстра-класу коштував у середньому 5,83 гривні, то наприкінці жовтня ціна на цей продукт зросла до 7,21. Молоко вищого ∂атунку подорожчало за цей період з 5,72 гривні до 6,78 за кілограм, молоко першого гатунку — з 5,65 гривні до 6,65 за кілограм», — каже аналітик Асоціації виробників молока Яна Музиченько. В асоціації прогнозують, що така тенденція збережеться до кінця року і ціна молока екстра-класу може сягнути восьми гривень.
Загалом вартість якісної сировини від сільгосппідприємств збільшилася на 12%, а від населення — на 5—8%. До речі, щодо молока від населення: попри нижчу закупівельну ціну, воно не дешевше для переробника, адже його доводиться додатково очищувати та пастеризувати, що підвищує собівартість.
Лихо — без перебільшення
Є й інші причини подорожчання. Насамперед це зростання вартості енергоносіїв: лише електроенергія подорожчала більш як на 20%, а додамо сюди витрати на транспортування молока і продуктів з нього, опалення виробничих приміщень тощо.
Сюди додалася й зовнішня кон’юнктура, сприятлива для наших експортерів. Молочна криза влітку в країнах ЄС спричинила скорочення власного виробництва. І тепер, попри збільшення середньої закупівельної ціни до 30 євро за 100 кілограмів (приблизно 7,8 гривні за кілограм), у вересні в країнах Західної Європи на переробку надійшло 12,7 мільйона тонн молока — на 1,6% менше, ніж торік. Там виник певний дефіцит молочної сировини.
Відповідно наші переробники (хто мав змогу, звісно) уклали нові експортні контракти, а тоді дефіцит сировини виник уже в нас: фахівці оцінюють його в 400—450 тонн на добу. Тож довелося піднімати закупівельні ціни не лише молочним господарствам, а й населенню, щоб воно перестало вирізати худобу. Адже перед тим закупівельні ціни для цієї категорії виробників два роки майже не змінювалися, тоді як дорожчало все інше, а це спричинило зміну ставлення власників селянських господарств до цього виду діяльності. Підсумок: за дев’ять місяців 2016 року в Україні було вироблено 8,2 мільйона тонн молока всіх видів, що на 2,2% менше, ніж за такий самий період 2015-го, та на 7,8% менше, ніж у 2014 році.
Здорожчали й корми. Адже в урожаї цього року більше, ніж зазвичай, продовольчого зерна і менше фуражного. Це добре для зернотрейдерів, бо продовольче зерно на експорт коштує дорожче, але не надто добре для тваринників — зросли ціни на фураж на внутрішньому ринку.
Ще один чинник, що спричинив зростання ціни молока, — падіння курсу національної валюти (згадаймо: на початку вересня вона ледве не перескочила бар’єр 30 гривень за долар) і відповідно здорожчання всіх складових молочного виробництва — ветеринарних ліків, кормових добавок та й самих кормів тощо. Сюди ж додали паливно-мастильні матеріали. Так, середня ціна літра дизпалива на кінець жовтня сягнула 20,03 гривні — на 17,4% дорожче, ніж 2015 року. Вочевидь, світова тенденція падіння ціни нафти на Україну чомусь не поширюється. Якщо додати сюди звичне осіннє зниження продуктивності корів, то стає зрозуміло, чому покупців спіткало таке лихо.
Лихо — це без перебільшення. І без того в Україні подорожчали майже всі продукти харчування, за даними Держстату, лише за жовтень — на 2,8%. Це в середньому, а молоко, молочні продукти та сири — на 5-10%. Додамо, що до кінця листопада пророкують підвищення ціни овочів удвічі — про це днями заявив директор Української асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко.
Вгамувати апетит. Не споживача
Підвалина економіки — купівельна спроможність населення, і якщо вона хистка, то врятувати від занепаду будь-яку окрему галузь вкрай важко, майже неможливо.
Перша надія тут на схвалене урядом з наступного року підвищення мінімальних зарплат. Щоправда, воно ще не затверджено в бюджеті, а зробити це має вже не уряд, а Верховна Рада. Крім того, тут щонайменше два побоювання. Досвід підказує: будь-яке збільшення зарплат чи соціальних виплат торгівля перетворює на підвищення цін, часто навіть раніше, ніж народ встигне отримати обіцяні виплати. Крім того, на молочних фермах та молокозаводах теж працюють люди, їм також треба підвищити зарплати, і це відповідно позначиться на ціні товару.
Є й інший шлях: добиватися більшої вигоди для виробника без накручування ціни, за рахунок підвищення ефективності виробництва, поліпшення технологій, зниження непродуктивних витрат, придбання більш енерго?ефективного й продуктивного обладнання і використання молока вищої якості. Скажімо, за кордоном не застосовують доочищення молока, бо тамтешнє молоко не потребує такої операції, тобто й витрат на цю операцію в них нема, відповідно собівартість нижча. Або, як стверджують в Асоціації виробників молока, через різницю в якісних показниках сировини в Європі на виробництво однієї тонни сиру йде п’ять тонн молока, у нас — приблизно сім. Якщо ж врахувати, що ціна сировини у нас і в Європі майже зрівнялася, то вітчизняний сир за собівартістю дорожчий, ніж імпортний. Це нормально?
Такий напрям поліпшення якості й технологій корисний не лише для галузі, а й для економіки країни загалом, але потребує державної підтримки: адже не всі переробники в змозі самотужки осилити придбання нового устаткування, особливо якщо йдеться про новостворені кооперативи. Втім, тут не обов’язково має йтися про пряму підтримку грошима: досить і якихось пільг щодо оподаткування, як у Європі — там заохочують виробників упроваджувати нові технології саме так. Поліпшення має торкнутися й дійного стада: якщо господар сам не в змозі сказати, якої породи його корова, а ветеринара вона ніколи не бачила, то годі сподіватися від такої тварини високих надоїв молока екстра-класу.
І третій напрям — трохи з галузі фантастики. Самі бачите: хоч закупівельні ціни зросли, вони принаймні вдвічі менші за ті, які бачимо у молочних крамницях. Певна річ, щось іде на пастеризацію молока, пакування, транспортування — але ж не стільки! Щонайменше третина тієї ціни, яку бачимо в роздрібній торгівлі, — це накрутки самих торгівців.
До прикладу, згадане вже питання, чому в усьому світі дешевшає нафта, а у нас дорожчає пальне. Як боротися зі сваволею торгівлі — поки що не зовсім зрозуміло, але було б бажання — знайшли б і спосіб. Інша річ, що торгівля у нас — якась священна корова: щойно порушують питання про її чергові витівки, як це питання одразу ж умирає зазвичай на рівні законодавчої влади. Бо багато хто із народних обранців сам має торговельний бізнес і хіба голосуватиме проти власних інтересів?
Володимир КОЛЮБАКІН
для «Урядового кур’єра»