"Золото рідного міста"

Олександр ВЕРТІЛЬ
8 жовтня 2019

Схожого свята годі шукати в календарі чи якомусь куточку України, бо воно єдине, ексклюзивне. Започаткували його працівники Сумської міської бібліотечної системи у вересні 2010-го, коли Суми відзначали День міста. А тепер це своєрідна візитівка обласного центру.

Як пригадує Людмила Стадниченко, яка очолює міську бібліотечну систему для дорослих упродовж більш як 30 років, цьому посприяв випадок.

У сім’ї брата її чоловіка наближався золотий ювілей, і родичі думали-гадали, як привітати подружжя оригінально, нестандартно, красиво. Отоді з’явилась ідея організувати в Сумах щось на кшталт золотого сімейного фестивалю, під час якого головними дійовими особами ставали б сімейні пари зі стажем подружнього життя понад 50 років. Але за умови, що участь в урочистостях можна брати лише раз.

Непросто було знайти перших сімейних довгожителів, адже жоден заклад не вів (і, до речі, не веде й нині) відповідного обліку. Тож дали оголошення у ЗМІ, звернулися до читачів, знайомих, друзів, сусідів,   підготували емблему.

Подружня пара Залог нині та в молодості. Фото надала Сумська міська бібліотечна система

Емблема свята говорить сама про себе

На перше свято у Сумському театрі юного глядача зібрали аж 83 сімейні пари, які прийшли не самі, а з дітьми, онуками, правнуками. Можна уявити просторе приміщення, що стало величезною оазою сімейного щастя, добробуту, родинного багатства.

Відтоді в один із вересневих днів бібліотечний заклад збирає золото рідного міста, яке об’єктивно можна зарахувати до найвищої людської цінності, адже воно символізує вікові сімейні традиції, взаємну повагу, кохання, відданість.

За ці роки стали на символічний весільний рушник майже 400 сімейних пар. Оскільки бібліотечна площа обмежена, то урочистості, якщо пар понад 20, проходять у будинках культури «Хімік», машинобудівного об’єднання, ТЮГу тощо.

Як правило, на великому екрані — світлини пар у різні роки, звучать віршовані, музичні вітання, адже у дійстві завжди беруть участь працівники обласної філармонії, вихованці музичних шкіл міста. Винуватцям урочистостей вручають подарунки, звучить традиційне «гірко!», під бурхливі оплески присутніх сімейні пари наче повертаються у далеку молодість.

Як наголошує Людмила Стадниченко, таке свято особливо потрібне нині, коли, на жаль, родинні цінності втрачають своє значення, чомусь відходять на другий план, а в сімейних стосунках культивуються зовсім інші поняття: вседозволеності й легковажності, розбещеності й необов’язковості.

На щастя, досвід сумських бібліотекарів стверджує, що міцні тільки ті сім’ї, де панують взаємна любов, повага, злагода, можуть слугувати основою успішної країни. Бо таки справді все починається із сімей, різних у негараздах, але щасливих однаково.

Долі й на коні не об’їдеш.

Спілкуючись із бібліотекарями, які готували сімейні досьє, ознайомився з життєвими долями багатьох подружніх пар. І в усіх головна запорука щастя — взаємне кохання, вміння вчасно поступитися власним «я» спільному «ми», повага і підтримка одне одного.

Микола і Лідія Дояренки познайомилися 17 листопада 1968 року біля магазину «Черевички», коли зустрілися у колі спільних знайомих. Про таке кохання кажуть: із першого погляду, бо події розвивалися майже блискавично. За два тижні подали заяву, а 7 лютого наступного року одружилися. Тоді нареченому було 25, а нареченій 20.

Як дорогу реліквію зберігають свідоцтво про шлюб №200, до найменших подробиць пам’ятають той день. Будівельники за фахом, вони разом брали участь у зведенні багатьох об’єктів не тільки в Сумах, а й у Шостці, інших містах краю. Микола Іванович пройшов шлях від механіка до начальника управління механізації будівництва, його дружина також працювала на різних будівельних посадах. Спільний трудовий стаж подружжя — 76 років.

У 1973-му народилася донька Світлана, а в 1996-му вона подарувала батькам двох онуків-двійнят Валерію і Богдану. Нині всі живуть у дружбі і любові, вважаючи це найбільшим щастям.

Як і подружжя Залог Вільям Олександрович та Ольга Григорівна.

Глава сім’ї пригадує, як після служби в армії, 60 років тому, приїхав в село Грязне Краснопільського району на Сумщині, де на місцевому цукровому заводі працювала мама. Першого ж дня, проходячи повз сусідський двір, на лавочці побачив дівчат, серед яких сиділа і його доля Оля. Відчув це безпомильно, бо того самого дня зустрілися на танцях у клубі. І після того вже не розлучалися, поєднавши долі 18 липня 1959-го. І розлуки були, бо інколи доводилося працювати в різних місцях, але кохання зберегли. Для обох став рідним Сумський державний університет, де Вільям Олександрович тривалий час очолював кафедру технології машинобудування, верстатів та інструментів. Тут захистив докторську дисертацію, підготував понад 450 наукових публікацій, одержав 19 авторських свідоцтв і патентів на винаходи.

Так само в СумДУ працювала Ольга Григорівна. У подружжя двоє синів Олександр та Олег, онуки Руслан та Ольга, до речі, науковий працівник кафедри, яку свого часу очолював дідусь.

Родина Залог активно займається бізнесом, організувавши сучасний медичний центр «Орто», де виготовляють зразки індивідуальних ортопедичних устілок.

Коли Вільяма Олександровича та Ольгу Григорівну запитують, у чому секрет їхнього подружнього довголіття, вони, як і більшість сімейних пар, що прожили разом десятки років, не розтікаються думками і розумуваннями. А просто з такою любов’ю дивляться одне одному в очі, що все стає зрозумілим без слів.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua