"Зробити життя зручним і комфортним"

Ганна ВОЛКОВА
9 грудня 2021

Діти з інвалідністю, які йдуть у звичайну школу із супроводом помічника. Державна гарантія відпочинку для батьків, які доглядають дітей з обмеженими можливостями. Центри реабілітації з найсучаснішим обладнанням. Виїзні бригади, що допомагають немічним наколоти дрова, прибрати в домі, випрасувати речі, зробити закупівлі. Швейцарія? Франція? Ці та багато інших новацій, покликаних полегшити життя людей з інвалідністю, запроваджують нині в Україні. 

Фото з сайту tvoemisto.tv

Як зробити нашу країну дружньою і комфортною для всіх її громадян? Хто має фінансувати ці заходи? Як поставити сучасні технології на службу людям з обмеженими можливостями? Про все це йшлося на першому загальноукраїнському форумі «4і: інклюзія», який організувало Міністерство соціальної політики спільно з ЮНІСЕФ. Його приурочено до Міжнародного дня людей з інвалідністю.

До роботи на форумі було запрошено провідних вітчизняних науковців, керівників реабілітаційних закладів, представників громадських організацій, територіальних громад і роботодавців, які активно працевлаштовують людей з інвалідністю. Їхні справи доводять, що фаховий підхід і бажання зробити життя людей кращим здатні творити дива. Ось кілька інклюзивних історій, якими могли б пишатись і багаті країни з розвиненою системою соціального захисту.

Вінниччина. Батьки мають право відпочити 

Одна з новинок, запроваджених Міністерством соціальної політики цього року, — державний стандарт соціальної послуги тимчасового відпочинку для батьків або осіб, що їх замінюють, які доглядають за дітьми з інвалідністю. Програму цього стандарту було опрацьовано у Вінницькому обласному центрі соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Обрій» й буде масштабовано на всю країну. 

«Це надзвичайно важлива і необхідна послуга для батьків, які взяли на себе нелегку відповідальність виховувати дитину з інвалідністю і яким теж потрібно хоч раз на рік відпочивати. Відпустка нерідко допомагає запобігти потраплянню дітей в інтернати», — наголосила директорка комунального закладу Світлана Демко. 

За її інформацією, завдяки пілотному проєкту, який тривав три останні роки, послугою скористалися 305 родин — жителів Вінниччини. Обласна рада ухвалила рішення, що її надаватимуть і надалі. Адже до «Обрію» стоїть черга охочих оформити послугу. 

Для дітей у закладі створено всі умови для розвитку й дозвілля: надано п’ять житлових кімнат з абсолютною доступністю, обладнано відповідно до державних будівельних норм соціально-побутові кімнати, запроваджено п’ятиразове харчування, проводять заняття згідно з різними виховними програмами, влаштовують піжамні вечірки тощо. Одноразово у центрі можуть перебувати вісім осіб максимально 12 днів. З ними постійно перебувають семеро фахівців. Щоб батькам було спокійніше залишати на них дітей, запроваджено цілодобові відеозвіти. Рідні можуть будь-коли поспілкуватися між собою за допомогою відеозв’язку.      

«Лобіюйте цей стандарт у своїх департаментах соціальної політики, — радить колегам з інших областей Світлана Демко. — А ми готові ділитися своїми напрацюваннями, які, до речі, спираються на більш як двадцятирічний досвід роботи країн Європи і США у цьому напрямі».

Дніпро. До звичайної школи — з асистентом 

У Дніпрі було успішно апробовано пілотний проєкт Міністерства соціальної політики стандарт супроводу під час інклюзивного навчання. З 1 вересня 17 дітей з особливими потребами, які досі навчалися у спеціалізованих закладах, пішли у звичайні школи в супроводі асистентів. 

Досвідом відкриття інклюзивних класів у школах та інклюзивних груп у дитсадках поділилася начальник служби у справах дітей департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради Ганна Довготько. 

За її словами, минулого навчального року в обласному центрі соціальних служб за програмою Мінсоцполітики майбутні асистенти дітей з особливими освітніми потребами пройшли навчання із супроводу таких учнів. Переважно це були мами (хоч є два дідусі й рідний дядько), зацікавлені в адаптації дітей у здорове середовище. Тепер вони не мусять віддавати дітей у спецзаклади, щоб мати змогу працювати, а можуть самі займатися їхнім вихованням і отримувати за це зарплату. 

Необхідні кошти на виплати міська рада заклала в бюджет, ввівши у структуру Дніпровського міського центру соціальних служб додатково 25 штатних одиниць (соціальних працівників).  До речі, п’ятеро батьків дітей з особливими потребами, які не бажали змінювати роботу, але хотіли, щоб їхні діти навчалися в інклюзивних класах і жили в домашніх умовах, уклали договори з асистентами. 

Супровід асистентів під час інклюзивного навчання отримали переважно діти з ДЦП. У них з’явилася змога відвідувати не лише школу, а й позашкільні гуртки, музичні та художні школи тощо. Родини самі обирали школи, в яких зручно навчатися їхнім дітям.

Черкащина. Дітей з інвалідністю залучено до гончарства і випікання хліба

«Ще п’ять років тому ми навіть уявити не могли, що робитимемо те, що робимо нині, — зауважила під час презентації досвіду Золотоніської територіальної громади Черкаської області директор місцевого центру надання соціальних послуг Людмила Неліна. — Головне — не боятися братися за нове. Для цього не потрібно багато грошей. Треба лише підібрати людей, які хочуть допомагати ближнім». 

У невеликій територіальній громаді, яка об’єднує 37 тисяч жителів, надають 17 базових соціальних послуг і ще шість додаткових. Тут працюють соціальна трудова майстерня та соціальна пекарня, куди приходять цілими родинами. Це так звана денна зайнятість. Двері майстерні й пекарні відчинено і для осіб з інвалідністю (малих і дорослих) та їхніх близьких, і для здорових. Виготовлені їхніми руками гончарні й хлібобулочні вироби продаються на благодійних аукціонах і допомагають іншим розв’язати проблеми. 

Серед найближчих планів — створення соціальної пральні та соціальної теплиці.   

«Саме регіони мають стати рушіями розвитку інклюзії в Україні. Кожен такий реалізований проєкт — великий успіх для всієї держави. Саме у громадах втілюватимуть напрацювання, які ми визнаємо ефективними. Громади знають, як краще витрачати кошти, які вони і держава надають на розвиток інклюзії. Міністерство соціальної політики і надалі створюватиме умови для підтримки тих, хто прагне забезпечити рівні умови для всіх», — зазначила міністр соціальної політики Марина Лазебна.

Харків. Люди з порушенням слуху тут чують найкраще 

«Харків — єдине місто не лише в Україні, а й у Європі, яке з початком пандемії коронавірусу повністю облаштувало  комунальні лікарняні заклади сервісами дистанційного онлайн-перекладу жестовою мовою. Це дало змогу людям з порушенням слуху вчасно отримувати інформацію  про те, куди їм звертатися у разі захворювання, які ліки вживати», — повідомив секретар громадської організації «Громадський рух «Соціальна єдність» Антон Гулідін під час обговорення теми інновацій, які поліпшують життя людей з інвалідністю. Завдяки цьому сервісу люди з порушеннями слуху можуть спілкуватися будь-де і в будь-який час, що значно поліпшило їхню загальну обізнаність і зняло багато бар’єрів у досягненні життєвих цілей.

Сучасні роботи проти крісла колісного

«Понад 12 тисяч дітей з порушенням опорно-рухового апарату, які пройшли реабілітацію в УкрНДІпротезування за останні кілька років, не змогли б подолати свої обмеження без реабілітаційної техніки й технічних засобів реабілітації, в яких застосовано роботизовані системи, сенсорні й інтерактивні комплекси, 3D-технології», — зазначила директорка Українського науково-дослідного інституту протезування, протезобудування та відновлення працездатності Антоніна Салєєва. Зокрема це багатофункціональний  роботизований реабілітаційний тренажер для верхніх і нижніх кінцівок, система з біологічним зворотним зв’язком для відновлення здатності ходити, анатомічний пристрій із постійною динамічною підтримкою тіла. 

Успіхи УкрНДІпротезування та сучасної техніки у справі реабілітації дітей із проблемами опорно-рухового апарату найкраще ілюструють два приклади. 16-річний юнак, який приїхав в інститут на кріслі колісному, після серії реабілітаційних вправ ходить, спираючись на паличку. А чотирирічний хлопчик, який був лежачим і якому лікарі не давали жодних прогнозів, навчається у звичайному класі й самостійно ходить. 

Роботодавців треба стимулювати

В Україні потрібне повноцінне впровадження послуги соціального супроводу під час працевлаштування людей з інвалідністю. За словами директора державної реабілітаційної установи «Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Поділля» Романа Штогрина, випускники закладу мали великі проблеми із працевлаштуванням, навіть якщо були добре мотивовані. Це люди з порушеннями зору та проблемами опорно-рухового апарату, які пересуваються на кріслах колісних.

«Ми пішли на експеримент: брали наших випускників за руку і вели до роботодавців. Спочатку наштовхувалися на тотальні відмови, але перші успіхи — працевлаштування у Києві в компанію «Ашан», а потім — у супермаркети у Вінниці — надихнули нас рухатися далі. Поступово ми розширювали коло людей з різними формами інвалідності, яких вдалося працевлаштувати», — розповів Роман Штогрин.

На його думку, в державі мають бути різні стратегії працевлаштування людей з різними нозологіями, а в роботодавців — радикальні стимули, наприклад податкові й кредитні пільги. Адже роботодавець стикається з багатьма проблемами під час працевлаштування людини з інвалідністю: треба облаштувати спеціальне робоче місце, створити умови та відповідну атмосферу в колективі.

Кілька уроків форуму

Досвід учасників першого форуму з питань інклюзії поширюватимуть у всій Україні. Не лише соціальним працівникам, а і керівникам громад і державних органів влади він дав кілька цінних уроків. 

За словами виконавчого директора Благодійного фонду «Інститут раннього втручання» Ганни Кукурузи, будь-яка держава, що хоче процвітати, має вкладати кошти у послуги раннього втручання і ранню реабілітацію, а потім — в інклюзію. Один долар, витрачений на такі заходи, економить для держави 17 доларів згодом, бо зменшує майбутні витрати на утримання дорослих осіб з інвалідністю, а також забезпечує надходження до бюджету, якщо такі люди працюють.

«Проблеми людей з інвалідністю — це не їхні проблеми, а всього суспільства, кожного з нас. І наш форум стане постійно діючим майданчиком розбудови інклюзивної України, який генеруватиме нові ідеї, оцінюватиме їх на життєздатність і разом з міністерством та громадами втілюватиме у життя», — сказала міністр Марина Лазебна.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua