Уже багато років не вщухають розмови про відродження села, занепад якого розпочався 1993 року, коли зупинили дію низки правових норм Закону «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві». Нині з усіх існуючих варіантів виходу з цього становища влада надає перевагу розвитку на селі лише приватного підприємництва. Проте багаторічна практика доводить, що це не може кардинально розв’язати проблему. Чому?
Є причини
По-перше, здатність самостійно й успішно здійснювати підприємницьку діяльність мають далеко не всі громадяни. Непереконливою є й пропозиція перетворити особисті селянські господарства на такий собі сімейний бізнес і прирівняти зайнятих у ньому селян до підприємців. Це лише штучно зменшить показники безробіття на селі й загалом по країні, але, так само як і надання турпослуг у сільській місцевості чи «хатні» ремесла, не зможе суттєво поліпшити зайнятість сільського населення. Таке аматорство не забезпечить впровадження сучасних технологій, а також якості й безпеки продукції, тим паче вимог європейських стандартів.
По-друге, зазвичай у фермерських господарствах і у фізичних осіб-підприємців зайнято від п’яти до десяти постійних працівників. У приватизованих КСП і радгоспах кількість таких працівників значно більша, але вони теж не здатні забезпечити роботою жителів населених пунктів, а тих, хто був змушений виїхати до міста і бажає повернутися, й поготів. Значна частина сільського населення потребує уваги як від держави, так і від органів місцевого самоврядування щодо поліпшення зайнятості. До цього спонукають статті 3 і 43 Конституції України, згідно з якими наша держава зобов’язана створювати умови для реалізації права громадян на працю, а утвердження і забезпечення цього права — одне з її головних обов’язків.
Оптимальний варіант
За даної ситуації та з огляду на те, що проблема відродження села має комплексний характер, найоптимальніший варіант — створення виробничих багатопрофільних комунальних сільгосппідприємств. Право створювати такі підприємства надають сільським радам ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 169 Цивільного кодексу і ст. 78 Господарського кодексу. Рішення про створення таких господарств мають ухвалювати на пленарних засіданнях сільських рад, на депутатів треба покласти й затвердження статутів, напрямів діяльності й планів розвитку, положення про оплату праці, розміру орендних платежів, кандидатур керівників, визначення частки прибутку, яку потрібно зараховувати до місцевих бюджетів. Власники цих підприємств — члени територіальних громад, тобто всі жителі населених пунктів, що перебувають на території сільських рад. Як члени громад, так і громадяни, у власності яких є земельні та (чи) майнові паї, що розташовані в межах цих рад, можуть здавати їх в оренду таким підприємствам і отримувати плату.
Це і забезпечення членів громад постійною роботою, і можливість сільрад завдяки частині прибутку підприємств, яка має надходити в їхні бюджети, планомірно й збалансовано соціально-економічно розвивати населені пункти. Йдеться про благоустрій, пожежну безпеку, надання безлічі побутових послуг, утримання чи допомогу закладам охорони здоров’я, освіти, культури, зв’язку тощо.
Курс такий
Для відродження у такий спосіб села мало ухвалити відповідні законодавчі акти чи внести зміни до чинних. Державі необхідно запровадити пільгове кредитування із розстроченням платежів у межах розумних термінів, що дасть змогу сільрадам поступово створювати такі господарства.
А ще слід нарешті врегулювати конфлікт правових норм статей 13 і 14 Конституції, згідно з якими земля — це об’єкт права власності всього Українського народу і водночас об’єкт права приватної власності. Очевидно потрібен референдум за народною ініціативою. І якщо за результатами волевиявлення земля залишиться у всенародній власності, то після правового врегулювання пов’язаних з цим питань землі сільгосппризначення доцільно передати у відання сільських рад із повним чи частковим вилученням земельної ренти (доходу) на потреби територіальних громад, що зробить їх самодостатнішими в забезпеченні членів громад роботою і в соціально-економічному розвитку територій.
Якщо цей варіант позитивно й масово сприйме село, то вірогідність його організаційної, правової і фінансової підтримки держави залежатиме від активності сільських громад.
«УК» готовий розмістити й інші точки зору на порушене в публікації питання.
Микола БОЖЕНКО,
юрист, для «Урядового кур’єра»