Перша великодня писанка, котру саме в цьому стилі розписала Тетяна Ктитарева, вже кілька років у Китаї — її забрали на подарунок губернаторові однієї з провінцій. Багато робіт художниці перебувають у колекціях в Німеччині та Росії, Канаді й Англії. Але саме писанок майже немає серед її творчих робіт, хоч попит на такі сувеніри очевидний.
«Та я живу не за попитом, а за запитом душі», — ніяковіючи, каже про себе Тетяна Ктитарева.
Хоч гроші ой як потрібні художниці, яка вже майже чверть століття прикута до інвалідного візка. Хвороба наступає: руки ледь утримують пензлики. А мистецтво лакової мініатюри ювелірне, вимагає скрупульозності. Щоправда, нині, в часи величезних полотен та інсталяцій, які простіші для візуалізації авангардних ідей, милі шкатулочки, котрі вміщаються на долоні, ніби не в тренді. Зрозуміти й оцінити всю унікальність мікросвіту, який розташовує художниця на маленькому просторі, зможе тільки обдарована художнім смаком або освічена щодо мистецтвознавства людина.
Та сумувати причин немає: таких людей у країні чимало. Тож до книжки «Будуймо Україну разом» редакційний колектив включив розповіді про відомих лікарів та конструкторів, акторів та вчених, вишивальниць і художницю — авторку унікальної техніки лакової мініатюри. Єдину майстриню, яка на Луганщині удостоїлася уваги авторів видання зі столиці.
Тетяна Ктитарева — відома в краї людина. Свій творчий шлях почала 1981 року. Та до Спілки художників України її прийняли 1994 року, вже коли хвороба прикувала до інвалідного візка. Однак Тетяна Ктитарева не зрадила покликанню і 2001-го очолила обласну організацію інвалідів-художників та ремісників «Артіль». А наступного року завдяки гранту Канадського фонду співробітництва створила Школу майстрів мініатюрного живопису. Відтоді і донині працює над великим проектом зі створення унікального українського художнього промислу лакової мініатюри в Луганську. Її кращі роботи — на сюжети українських пісень, поем та легенд.
Ми сидимо біля вікна у квартирі Тетяни Ктитаревої, і вона раптом зізнається:
— Я подумала: а що можна написати про Луганщину? Яке в нашого краю обличчя? Гадаю, основний наш символ — Трудівник.
У Тетяни Ктитаревої ще багато задумів. Її картини допомагають людям, приреченим, як і вона, на боротьбу з хворобою, не здаватися. «Хоч який тернистий мій шлях, життя прожила недарма. Людина здатна на дуже багато, треба тільки не лінуватися. Потрібно жити», — каже художниця.
Ми в Google+