Ярослав САДОВИЙ
«Урядовий кур’єр»
Стародавні люди почали обмінюватися досвідом майже 400 тисяч років тому, вважають шведські археологи – на це вказує різке зростання кількості вогнищ на стоянках у цей період. Знання про те, як розводити вогонь, очевидно, передавалося від однієї популяції до іншої. Раніше здатність ділитися знаннями вважалася особливістю лише сучасних людей.
Дослідники з Лейденського університету порівняли сліди розведення вогню зі стоянок древніх людей в Європі, Ізраїлі, Азії і Північній Африці. 400 тисяч років тому і раніше таких слідів було дуже мало, але потім місць із залишками деревного вугілля, обвугленими кістками та іншими ознаками розведення вогню раптом почало ставати все більше.
Ця закономірність зберігалася незалежно від регіону, що дозволяє припустити, що звичне використання вогню вперше з'явилося приблизно в другій половині середнього плейстоцену.
Вчені вважають, що відносно швидке поширення в Старому Світі навичок користуватися вогнем, дозволяє припустити, що ці знання поширилися завдяки культурній дифузії.
Культурною дифузією називають взаємне проникнення культурних рис пересічних співтовариств. Вважалося, що вона вперше з'явилася в той час, коли люди вийшли з Африки.
«Досі вважалося, що культурна дифузія почалася тільки 70 тисяч років тому, коли сучасні люди, Homo Sapiens, почали розселятися, – говорить археолог Кетрін Макдональд. – Але сліди використання вогню, схоже, показують, що це сталося набагато раніше».
«Оскільки численні субпопуляції гомінінів, підродини приматів родини гомінід (Hominidae), залишили сліди використання вогню, малоймовірно, що практика його розведення поширювалася завдяки якійсь одній популяції», – пишуть автори в статті в журналі PNAS.
З точністю з'ясувати, як саме з'явилися сліди вогню в тому чи іншому місці, вельми проблематично, тому знахідки не обов'язково говорять про те, що в тому чи іншому місці вогонь розводили гомініни, що володіють цією технологією, відзначають дослідники. Крім того, відсутність більш ранніх знахідок не обов'язково свідчить про те, що в той час вогонь ще не розводили.
Проте, на користь цієї версії говорить той факт, що серед людей завдяки культурній дифузії швидко поширювалися й інші навички.
Так, автори відзначають, що приблизно через 100 тисяч років після збільшення кількості вогнищ спостерігалося аналогічне поширення технології обробки каменю, характерної для левалуазської культури – її ознаки зустрічаються на Кавказі, в Індії, на території Леванту. Раніше вважалося, що левалуазська культура розвинулася самостійно відразу в декількох місцях, але, можливо, справа була в обміні досвідом між популяціями.
На відміну від використання вогню, техніка тесанням каменю зажадала б часу на навчання і освоєння. Це передбачає тісну соціальну взаємодію між популяціями гомінінів у Старому Світі.
Генетичні дані раніше вже показали, що між різними видами гомінінів відбувалося змішання, але той факт, що багато хто з цих популяцій демонструють схожі культурні особливості, говорить про те, що вони контактували в багатьох сферах.
«Члени цих субпопуляцій стикалися один з одним неодноразово і протягом дуже тривалого часу, що створювало умови для поширення культури», – пишуть автори.
Якщо ця версія правильна, це означає, що великомасштабні соціальні об'єднання існували ще до появи сучасних людей, відзначають вони.
Культурна дифузія вважається рисою, притаманною лише нашому виду, тому висновки йдуть врозріз з панівною теорією. Автори, втім, не ставлять собі за мету її спростувати – швидше за все, стимулювати подальше вивчення культурних особливостей людей та інших гомінінів.
Раніше американські вчені з'ясували, що люди схрещувалися з неандертальцями багато разів, а не один, як вважалося раніше. Дослідники проаналізували розподіл фрагментів ДНК неандертальців в геномі сучасних європейців і жителів Східної Азії. З’ясувалося, що у сучасних азіатів на 12-20% більше неандертальської ДНК, ніж у європейців. Комп'ютерне моделювання розподілу генома показало, що перший контакт, швидше за все, стався незабаром після того, як розійшлися геноми європейців і азіатів. А потім у кожній популяції незалежно одна від одної послідувала ще одна хвиля схрещувань людей з неандертальцями.