Бард Віктор Байрак народився і виріс на Вінниччині, а останні 15 років прожив у Воронежі. Але коли в Україні почалась Революція гідності, через власну громадянську позицію не зміг більше залишатися в Росії й повернувся додому. Митець активно підтримував Майдан, вболіває за єдність і незалежність рідної країни.
Популярність у публіки він здобув як сатирик, поет-пародист, учасник КВК, тренер одеської команди в «Що? Де? Коли?», за яку виступав Борис Бурда. Він активний учасник бардівських фестивалів, веде так звані гумористичні посиденьки «Чайхана». Одне з недавніх досягнень — кількатисячний перегляд за добу написаної на злобу дня пісні «Чи то помер, чи то ні?». Зрозуміло, кому її присвячено.
Нині Віктор живе у Вінниці. До Запоріжжя приїхав виступити з концертом для шанувальників авторської пісні. Не залишив без уваги й солдатську аудиторію: виступив в обласному військовому шпиталі для поранених бійців, а також співав для воїнів 9-го полку оперативного призначення Національної гвардії «Гепард». До речі, Запоріжжя для співака не чуже місто, свого часу він служив тут у військовій частині на «Уральських казармах».
— Совість підказує мені, що нині маю бути тут, де найважче моїм братам, — поділився особистим із пацієнтами шпиталю Віктор. — Коли почався Майдан, я приїжджав сюди і брав у ньому участь. Оскільки не вмію брехати, то не міг мовчати й у Воронежі. Тож конфліктував там з оточенням, але своєї позиції не змінив. І врешті повернувся в Україну. Бо тут від мене моїй країні більше користі.
У виконанні барда на імпровізованому концерті у шпиталі прозвучали не лише серйозні пісні, я й веселі — «Про олів’є», «Блюз хунти», «Пісня електрика», які поліпшили настрій пораненим. Благодійні концерти барда відбулися в межах реалізації безстрокової благодійної акції на підтримку воїнів — захисників нашої Батьківщини, яку за ініціативи корпункту «УК» в Запорізькій області реалізують обласні організації Національної спілки журналістів України та асоціації діячів авторської пісні.