«Це я!» — заявить про рівень нашого сучасного вітчизняного кіно Національна програма МКФ «Молодість»: стрічками Національного короткометражного конкурсу та фільмами у міжнародних конкурсних секціях і в програмі «Українські прем’єри».
У Міжнародному повнометражному конкурсі «Молодості» змагатиметься стрічка «Брати. Остання сповідь» Вікторії Трофименко, яка вже здобула кілька престижних призів: від журі російської кінокритики та за найкращу жіночу роль на Московському МКФ, за найкращий сценарій на фестивалі «Кіношок» і за найкращий дебют на Румунському МКФ.
«Цей фільм стане однією з головних подій МКФ «Молодість», — пророкує голова Державного агентства з питань кіно Пилип Іллєнко. Чи не найкращою роботою української кінематографії за останні 20 років назвала «Братів» кінознавець Міла Новікова: вона очолювала відбіркову комісію Національної програми МКФ «Молодість», яка з поданих 319 українських фільмів, переважно короткометражних, допустила до участі в кінофестивалі лише понад тридцять.
Нішу культурної й етичної події цьогорічної «Молодості» займе, на думку пані Міли, повнометражна стрічка знаного письменника з Кіровоградщини Олександра Жовни «Милі мої українці», представлена в «Українських прем’єрах». Автор присвятив її 200-літтю Тараса Шевченка. Головний герой фільму, розповіла Міла Новікова, — провінційний український філософ, мостобудівник, який 20 років відбув у сталінських таборах за український націоналізм: лише тому, що все життя розмовляв українською мовою, покладав квіти до пам’ятника Шевченка в містах поблизу Новомиргорода, де мешкав, і намагався відновити один з пам’ятників, який радянська влада намагалася знищити.
Студентський фільм Никона Романченка «Обличчя» пані Міла вважає індивідуальним портретом Майдану. Серед тих, хто там боровся за свободу і права українців, увесь час був і Никон.
Однак Мілу Новікову «трохи засмучує те, що українські режисери, працюючи в короткому метрі, намагаються завжди знайти якісь виняткові ситуації, виняткових персонажів, не дуже довіряють собі, своєму оточенню і потоку життя, в якому ми перебуваємо. Але й через будні можливо краще пізнати світ, якщо кіномитець спроможний бачити в деталях велику картину. Цього ще треба вчитися».
Напевне, молодим режисерам треба вчитися і цікавіше називати свої творіння. Людей зустрічають за одягом, а проводжають за розумом, а в списку 31 учасника Національного короткометражного конкурсу найперше впадають в око відомі прізвища, з-поміж яких, наприклад, Марина Врода, Ілля Ноябрьов, Дмитро Сухолиткий-Собчук, Олександр Ратій, та непересічні назви фільмів. Та хіба привернуть увагу до кінокартин такі їхні «глибокодумні» назви, як «Апофеоз», «Данина», «Жуйка», «Затичка», «Зустріч», «Іподром», «Обличчя», «Равлики»?
Назва стрічки «Це я», звісно, не з цього ряду, а на прес-конференції вона несподівано ще й вплелася в такий собі миттєвий сюжет. Я здивовано подивилася на Мілу Новікову, коли вона сказала: «Цікава кінокартина, яку зняла молода кінорежисерка Анна Акулевич, «Це я». Лапки в словах голосом не передати, тож подумала, що саме пані Міла дебютує і з фільмом, і з псевдонімом в «Українських прем’єрах». Та це блискавично «спростував» гендиректор МКФ «Молодість» Андрій Халпахчі: «Анна Акулевич — це не ти, Міло»…
На мою зацікавленість цією назвою випускниця 2008 року університету Карпенка-Карого Аня Акулевич відповіла, що вона багатозначна. Виникла, коли цей її перший фільм, про стосунки в сучасній сім’ї, уже був готовим, і стосується і глядача, і, можливо, кожного з його героїв та її самої. А на моє запитання, що наштовхнуло на цю стрічку, сказала таке: «Це те, що мені болить, що мене цікавило завжди: психологія людських стосунків. Як ми проходимо повз когось і не помічаємо його, як не чуємо одне одного в родині, а претендуємо на те, щоб нас почув світ…»