Буває, що представники різних видів мистецтв, наприклад поезії й музики, впливають один на одного на відстані століть. Такий діалог стався в українського композитора Олега Киви (1947—2007), який в основу вокальної симфонії поклав Шевченкові «Зоре моя вечірняя», «І серцем одпочине» та «Світає, край неба палає». Її записала Ніна Матвієнко з ансамблем солістів «Київська камерата» під керуванням диригента Володимира Сіренка. Цей твір можна послухати в інтернеті.
Загалом композитор забарвив симфонію в журливо-скорботні тони. Чим спричинені такі драматичні музичні емоції? Смуток, скорботні образи постали перед композитором тоді, коли він почав думати про Шевченка, радитися і звірятися з ним.
Перша частина симфонії має вокально-інструментальні та суто оркестрові розділи. Своєрідний початок: поет на самоті, очевидно, у в’язниці. Виникає звук у низькому регістрі, щоб тривати довго, на нього накладаються звукові шерехи. З цієї тривожної тиші виникає голос співачки, що звучить притишено, у низькому регістрі. Якщо роль оркестрової тканини — сформувати гнітючу обстановку, в якій опинився наш герой, то у вокальній партії передано його роздуми, що пливуть, змінюючи одна одну: «Зоре моя вечірняя, зійди над горою, поговорим тихесенько в неволі з тобою».
Голос звучить неквапливо на застиглому гармонійному тлі, хоч періодично з’являються в’їдливі флейтові поспівки. Усе це передає психологічно напружений стан поета.
Нова оркестрова тема — це образ зла, що вторгся у мирний плин життя. На її тлі співачка продовжує помірковану розповідь, але невдовзі наступає зона драматичних спалахів на рядки: «А над самою водою верба похилилась», «на вітах гойдаються нехрещені діти». Саме в цьому місці оркестр подає сплески води і фрагменти нової танцювальної теми (дикий танок).
Друга частина симфонії «І серцем одпочине» світла і лірична. Мелодія співачки спокійна, але з відтінком суму, вона оточена просвітлено-колористичним супроводом.
Третю частину композитор забарвив у похмуро-трагедійну тональність. Вірш «Світає, край неба палає», що ліг в її основу, в музиці трактується у стримано-журливому ключі. Починається фінал порожніми квінтами у низькому регістрі, це звучання навіює на слухача глибокий сум. Мелодія співачки набуває магічної сили. Ближче до кінця репризи — зона експресивних спалахів. Завершує симфонію сумна тема, викладена в оркестрі, — прощання з життям.
У симфонії для голосу і камерного оркестру Олег Кива по-новому підійшов до прочитання поезії Т. Шевченка. Після С. Людкевича з його кантатою-симфонією «Кавказ» це було непросто. Композитор обрав інший тон музичної оповіді, подарував нам цікавий музичний твір — вокальну симфонію. Поезії Т. Шевченка, покладені на музику О. Киви, набули нового виразу.
Степан ЛІСЕЦЬКИЙ,
кандидат мистецтвознавства, для «Урядового кур’єра»