Навколо питання про надання Україні різних видів озброєння для захисту від російської агресії ламають списи дипломати й військові фахівці по обидва боки Атлантики. Одні країни бояться, що такий крок спричинить ще більшу активізацію тероризму на Донбасі й захоплення нових територій. Інші намагаються дожити до прецеденту, вичікуючи, поки до такого кроку вдасться їхній наймогутніший партнер — США. Треті просто обіцяють, укотре демонструючи «стурбованість і занепокоєння».
За таких умов чи не найсміливішою видається позиція Великої Британії. Хоча з приводу постачати чи ні в Україну летальну зброю сильні світу сього поки що не дійшли спільної думки, перші ластівки з добрими звістками вже перелетіли Ла-Манш.
З цього приводу однозначно висловився міністр оборони Великобританії Майкл Фаллон, виступивши у нижній палаті парламенту: «Ми надамо Україні додаткову нелетальну підтримку, направляючи наших консультантів і команди для проведення короткотермінових навчань. Цього просив український уряд для допомоги розвитку їхньої армії, щоб зменшити кількість фатальних випадків».
Наша країна зможе отримувати цю допомогу вже із середини березня. Надання ж зброї летальної дії в Лондоні наразі не обговорюють. Але й такий крок доводить, що слова тамтешнього прем’єра Девіда Кемерона про спільну з Україною піхотну програму не розходяться з ділом і оперативно сприймаються в британських урядових колах.
А от посол Польщі в США Ришард Шнепф переконаний: якщо Сполучені Штати ухвалять рішення про постачання оборонної зброї в Україну, це стане позитивним сигналом для подібних дій у країнах ЄС. У питанні військової підтримки ключову роль, крім США, відіграє також Канада, яка активно підтримує Україну.
При цьому основним аргументом Заходу досі залишається мрія розв’язати ініційований Росією конфлікт на Донбасі дипломатичними засобами у політичній площині. Від України вкотре вимагають активізації реформ і виконання умов міжнародних фінансових організацій. На жаль, забуваючи, що в разі, не дай Боже, реалізації всіх агресивних планів Кремля реформи ці проводити, можливо, буде й ніде, а безпосередня загроза стикнутися з російськими танками виникне не лише біля Прибалтики, а й по всій лінії східного кордону Євросоюзу.