Недосконала гуманітарна політика держави, за словами віце-прем’єр-міністра Олександра Сича, була головною причиною анексії Криму і подій у Луганській та Донецькій областях. Із цим важко не погодитися. Адже роботі з людьми, роз’ясненню державної політики, вихованню позитивного ставлення до історичного минулого і патріотизму влада майже не приділяла уваги. Економічні злочини були наслідком моральної деградації частини суспільства. Злу і цинізму нічого не протиставляли. Сила правди була не в пошані. Сповідування вовчих законів ставало майже нормою. А тому люди не вірили ні владі, ні державі.
Звісно, цим скористалися ті сили, яким сильна Україна не потрібна. Вони ставку зробили на роз’єднання суспільства, творячи міфи про переслідування представниками однієї нації іншою. Недоглядом, прорахунками і бездіяльністю влади скористалися сепаратисти.
— Брак державної гуманітарної, зокрема й етнонаціональної політики, — заявив Олександр Сич, — породив катаклізми. Тепер уряд шукає механізми забезпечення злагоди між українською та іншими націями.
Для цього при Кабінеті Міністрів створено відповідну раду. Учора відбулось її перше засідання. До цього утворення входять представники міністерств, громадських організацій національних меншин, науковці. На установчому засіданні присутні вилучили з ужитку поняття «захист національних меншин». За словами віце-прем’єр-міністра, всі мають бути рівноправними партнерами. Якщо стоїть завдання когось захищати, отже, він виокремлюється. Політика держави має бути збалансованою, щоб усім добре і комфортно жилося. Проводити її слід так, щоб серед національних меншин не домінував ніхто.
А тому на засіданні всі погодилися з тим, що єдність має бути у розмаїтті. Єдність без розмаїття веде до диктатури. Розмаїття без єдності — шлях до сепаратизму.
Подібні думки раніше довелося чути на зібранні представників національних меншин, коли всі вони вважали себе громадянами України і заявляли, що не відчувають жодних утисків з боку корінної нації. Тож і рада, і люди, від імені яких та для блага яких вона працює, обрали один шлях: наведення мостів для співпраці й творення добра. Головне тепер — щоб робота ця була не епізодичною, а системною.