Володимир КОЛЮБАКІН,
«Урядовий кур’єр»
Торішня статистика демонструє негативну тенденцію — подальше зниження рівня забезпечення аграріїв належною технікою у відсотках до потреби. 2018 року рівень забезпеченості сягав ледве більше половини —51,7%, а торік впав до 49,5%. У грошовому виразі це зменшення становило 12 млрд грн.
Про це повідомив завідувач відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», д.е.н. Олександр Захарчук.
Це свідчить про тривале скорочення кількості як вітчизняної, так і імпортної техніки, придбаної аграріями, тоді як стара техніка, що у них була, дедалі більше зношується. Особливо сумна картина — на ринку сільгосптехніки вітчизняного виробництва. Начебто й діють державні програми підтримки вітчизняного сільськогосподарського машинобудування, на це виділяються кошти, а результат не такий вже визначний. Вчений зауважує: вітчизняні машинобудівники не задовольняють потреби аграріїв ані за якістю своїх виробів, ані за кількістю.
Цьому є принаймні два пояснення: по-перше, державної підтримки недостатньо для того, аби відновити втрачені потужності — скажімо Харківський тракторний завод лише почав відновлюватися після років руйнації і поки що від нього не можна очікувати багато. Приблизно така сама ситуація, якщо не гірша, на інших підприємствах галузі, яких свого часу в Україні налічувалося багато, а нараз ефективно працюючих лишилися одиниці. Деякі з виробництва готових механізмів перейшли на виготовлення запчастин та комплектуючих.
Це щодо кількості. А стосовно якості — є два шляхи запровадження новітніх технологій у сільськогосподарському машинобудуванні. Це або розробки державних проєктно-конструкторських бюро, як було в СРСР, або фахівців самих фірм — виробників, як склалося на Заході. Перший шлях ще до часів розпаду Радянського Союзу виявився мало ефективним, а наразі ці установи взагалі скорше мертві, ніж живі.
А другий шлях поки що перебуває у зародковому стані, бо мало хто з вітчизняних виробників (або взагалі ніхто) може собі дозволити тримати штат кваліфікованих інженерів-конструкторів. Мало того: досвідчений промисловець неодмінно скаже, що створити один екземпляр нового виробу — це одне, а налагодити масове виробництво — геть інше, тут потрібні ще й кваліфіковані технологи. Отже, який би шлях не обрати, а наразі не маємо жодного з них.
Отож, як стверджують фахівці Інституту аграрної економіки, вітчизняні заводи-виробники спроможні задовольняти потреби аграрного сектору України не більше ніж на 15—20%. Техніки українського виробництва торік було закуплено на суму 8,7 млрд. грн, на 8,4 % менше, ніж у 2018 році. І зауважимо — торік техніка була дорожчою, ніж позаторік, тобто, у перерахунку на кількість одиниць техніки різниця виходить ще більшою…
Прикро, але об’єктивно: вітчизняна техніка програє іноземній не лише за технологічною досконалістю, а й за надійністю та продуктивністю. Тому й не дивно, що українські аграрії зазвичай надають перевагу імпортним сільськогосподарським машинам, незважаючи на вищу ціну.
Олександр Захарчук зазначає: 2019 року наші сільгоспвиробники придбали імпортної техніки у 17,2 раза більше, ніж вітчизняної (у вартісному вимірі). Цікаво порівняти: торішній обсяг імпорту сільгосптехніки зменшився проти 2018-го на 17%, до 769,2 млн доларів США — тобто, завезли менше, але купили більше.
Це про минуле. А щодо майбутнього — у кризовому 2020-у очікується подальше зниження продажів сільгосптехніки, як вітчизняної, так і імпортної через прогнозоване скорочення імпортних операцій на 15—20%, зауважує науковець. А це, відповідно, спричинить подальше зменшення забезпеченості аграріїв технікою ще на 1,0—1,5 %.
Основними причинами економічного спаду, на думку фахівця, будуть світова економічна криза, посилена пандемією, обмеженість доступу до кредитних ресурсів та запровадження ринку землі. Адже очікування цього ринку змушуватиме аграріїв відкладати капітал на викуп оброблюваних ними ділянок, а це призведе до подальшого зменшення закупівель техніки, мінеральних добрив, насіння, засобів захисту рослин.
Тоді виникає ризик збільшення втрат врожаю через спрощення технологій виробництва сільськогосподарської продукції, несвоєчасне проведення технологічних операцій. Стримується впровадження інвестицій та інновацій в аграрне виробництво. А ці чинники призводять до 20% втрат урожаю, зауважує Олександр Захарчук.