Що ми знаємо про «систему доктора Смоля і професора Перро»? Та нічого, окрім того що це оригінальна назва оповідання американського письменника Едгара Аллана По. Саме ця сюжетна лінія лягла в основу трилера його співвітчизника режисера Бреда Андерсона «Будинок Проклятих», оригінальна назва фільму – «Еліза Грейвс» (Eliza Graves), який відтепер (6 листопада відбулася прем’єра фільму. – Ред.) можна побачити в кінотеатрах України. Коротке оповідання Едгара Аллана По сценарист Джо Ганджем перетворив на повнометражний фільм з неймовірним сюжетом, а Бреду Андерсону вдалось зібрати зірковий склад акторів, серед яких Кейт Бекінсейл, Джим Стерджесс, Бен Кінгслі, Майкл Кейн і Брендан Глісон.
Психологічні трилери та детективи завжди знаходили відгуки у серцях глядачів, але «Будинок Проклятих» виходить за прийняті рамки трилера чи детектива, він місцями перетворюється на комедію, а інколи нагадує фарс. І глядач бачить уже не псевдовікторіанську готику, а споглядає та проникається слабкістю людської натури, чи навпаки – її силою. Але все по порядку.
Кінець ХІХ століття…. Молодий випускник Оксфорду, лікар Ньюгейт (Джим Стерджесс), прибуває у провінційну лікарню для божевільних Стоунхерст, сподіваючись отримати цінний клінічний досвід. З перших секунд від лікарні віє холодом, похмурістю та страхом. Інтер’єр будівлі точно відображає внутрішній світ головних героїв, їх безумство.
На особливу увагу заслуговують пацієнти Стоунхерсту, адже всі вони представники англійської еліти, тієї самої, яка повинна демонструвати еталон поведінки, але їхна поведінка виходить за прийняті норми у суспільстві. Що роблять їхні родичі? Намагаються сховати «божевільних» родичів за величезними мурами, інколи приписуючи їм неіснуюче божевілля.
Відкриваючи одну за другою двері лікарні, молодий лікар бачить неймовірне: ніякого спеціального лікування до пацієнтів доктор Сайлас Лем (Бен Кінгслі) не застосовує, і всі вони, пацієнти та лікарі, живуть своєрідною комуною. Причому очевидно, що чимало пацієнтів видужують. Одного разу Ньюгейт спитав Лема, чому той не лікує своїх пацієнтів, на що головний лікар по-філософськи відповів: «Для чого робити нещасливу людину з абсолютно щасливого коня?»
Випускник Оксфорду серед пацієнтів зустрічає загадкову Елізу (Кейт Бекінсейл), з явними ознаками жіночої істерії, але, незважаючи на межу – «лікар-пацієнт», Ньюгейт закохується у неї. У цей час жіночу істерію лікували досить садистськими методами, після яких пацієнтка переставала відчувати і думати. Коли Лем спитав, яке лікування порекомендував би Ньюгейт пацієнтці, молодий лікар не роздумуючи порекомендував зовсім нове лікування – гру на фортепіано зранку, в обід і ввечері.
Уже на 20-й хвилині режисер відкриває глядачеві всю катастрофічність ситуації та головну інтригу, але чи не втратить глядач інтерес до картини? Ні, не втратить! Інтрига триматиме глядача в напрузі до останнього моменту, а аудиторія багаторазово відчуватиме зміну полярності між «хорошими» і «поганими» хлопцями. Піромани, алкоголіки, навіть серійні вбивці і шизофреніки в окремих епізодах діють набагато адекватніше та милосердніше, ніж люди, яких прийнято називати «нормальними», і в підсумку стає не зрозуміло, хто тут жертва, а хто тиран. І глядач, так само як і лікар Ньюгейт, уже не вірить своїм вухам, а очам – тільки наполовину. Режисер намагається створити атмосферу місця з «подвійним дном».
«Будинок Проклятих» примушує замислитися над власним життям. Перед самим фіналом картини Сайлас Лем нагадує глядачеві: «Ми всі божевільні, але не у всіх вистачає безумства в цьому зізнатися. А ті, хто цього не визнає, – найбільш божевільні». А хто такий насправді лікар Едвард Ньюгейт?
Атмосфера картини «Будинок Проклятих», як уже зазначалось гротескна, тому варто відзначити кінцівку фільму, яка справляє дивовижне враження – легкості та невимушеності.
Не обійшлося і без казусів. Так, в епізоді, коли Едвард Ньюгейт годує літню жінку, яка до цього відмовлялася приймати їжу, вона бере його за плечі. Уже в наступному кадрі вона тримає його за голову. Далі при кожній зміні кадру помилка повторюється.
Рекламна кампанія злегка хитрує, виставляючи «Будинок Проклятих» ледве не фільмом жахів. Напевно, вони розраховують на те, що фільм дивитимуться люди, які не бачили за все життя нічого страшнішого за таргана. Чесно кажучи, картину важко назвати трилером. Автори, звісно, лоскочуть нерви, одначе пір’ячком, і дуже настирно. Дивним видається вікове обмеження «18 +» для «нешкідливого», по суті, кінофільму.
Для фільму з бюджетом усього в 13 мільйонів доларів «Будинок Проклятих» досить доволі вдалий продукт команди Бена Андерсена. Також слід зауважити, що картина створювалася в Болгарії і деякі з її сцен знімалися в королівському палаці «Врана» на околиці Софії. Нині там живе Симеон II, останній болгарський монарх і колишній прем'єр-міністр країни.