Голос — на сполох, вибух, заклик. Таким було відчуття, коли почув з телефонної трубки потік емоцій голови правління «Київптахопрому» Миколи Жеребова. Миколу Єпіфановича знаю давно. Він вміє давати їм лад. Значить, трапилось щось надзвичайне.
— Жах! — обурювався керівник. — Що ці посередники собі дозволяють! Куди дивляться контролюючі і правоохоронні органи!? Наші птахофабрики відпускають десяток курячих яєць по десять гривень. На базарі і в кіосках їх продають по 14.50! Це ж треба зовсім не мати совісті, щоб так збиткуватись над народом!
Обурення Миколи Жеребова можна зрозуміти. Він був піонером відродження галузі в області. Пам’ятаю, як тоді директор Березанської птахофабрики Микола Жеребов і колектив відмовляли собі в найнеобхіднішому, аби підняти підприємство. За останні роки «Київптахопром» став визнаним лідером галузі в державі. Виробництво продукції постійно нарощують, балансуючи на межі мінімальної рентабельності. Розуміють: птахопродукція стала соціальним товаром. Підприємства пропонують його для всіх категорій населення. Тобто бізнес набув соціально відповідальних рис.
Як бачимо, посередники, які оптом скуповують курячі яйця, зводять бар’єр між виробником і споживачем. Обурюються покупці, висловлюючи нарікання на птахофабрики. Звідки їм знати, що за вивісками підприємств, якими прикриваються посередники на базарах, сидять звичайнісінькі спекулянти. Так, спекулянти, бо яка совість, така й честь. По-іншому їх не назвати, хоча це слово на догоду їм витіснили з ужитку.
Можна зрозуміти та підтримати звернення Миколи Жеребова до контролюючих і правоохоронних органів. У контролі за надбавками цін посередниками вони бездіяльні. Не лише у випадку з курячими яйцями.
Пройдіться столичними кіосками, де продають хліб. Різниця у націнках така, що страшно стає. А є ж певні норми, правила. Теоретично. Практично бал правлять ті, що живуть за чужий рахунок.
Здавна кажуть, що лихий чоловік у громаді, що вовк в отарі. Такі вовки в овечій шкурі стали між вітчизняними виробниками свинини і переробними підприємствами. Це вони звозять з усього світу м’ясовідходи, які підлягають утилізації, або, в кращому разі, переробці на корм для тварин. З них виробляють ковбаси, а продають як такі, що виготовлені зі свіжого м’яса.
Це вони знімають вершки з молока по дорозі від виробника до підприємства і від заводу до споживача. Корів не доять, а от виробників, споживачів й державу — регулярно.
У самодіяльного художника з Лемешівки Яготинського району Київської області Петра Гаркуші є натюрморт, який, за його словами, чи не єдиний за композицією в Україні. В чому особливість? На першому плані — рамка з медом. В її тіні — бджолина матка. В іншому кутку — комахи-трудівниці. На передньому плані зображений трутень. Чому?
— Ми живемо в такий час, що трутні закрили все і всіх. Не бджоли-трудівниці господарі у своєму домі, а ті, що користуються плодами їхньої праці…
Як бачимо, у мистецтві творчі люди на ситуацію в державі реагують оперативно. Посадовці, які отримують зарплату за те, що мають ставити трутнів на місце, перебувають у зимовій сплячці. Їхнього пробудження чекають не лише принижені і обібрані покупці, а вся держава — працювати на трутнів її громадяни не повинні.