ПОДІЯ
Днями підсумувала театральний сезон 2012-го і роздала свої нагороди ХХІ «Київська Пектораль»
Ми вибираємо, нас вибирають… Так можна сказати і про найстарішу на теренах СНД театральну премію, якій уже 21-й рік, — «Київську Пектораль».
А судді хто? — Кого запросять
Адже щороку театри Києва отримують перелік експертів і вибирають з-поміж них тих, які оцінюватимуть їхні новинки. А до цих театро-, музико-, мистецтвознавців та журналістів, які передивилися за 2012 рік 87 театральних прем’єр Києва, вперше долучилися і майбутні театральні критики — студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Департамент культури Київської міськдержадміністрації, який очолює пані Світлана Зоріна, не лише зініціював такий експеримент співпраці досвідчених і молодих, а й спеціально під нього профінансував видання двох альманахів, де опубліковані студентські есе про нові спектаклі.
Що ж вважає творчими здобутками ХХІ «Київська Пектораль» у 2012 році? Кого і за що виокремлює з дуже багатьох відомих і ще малознаних труп і особистостей? Нагадаємо хоча б про деяких, пошанованих її відзнаками.
Її премія — тисяча доларів — чотирьом творчим колективам присуджена за кращу виставу. Такою визнана драматична — «Опискин. Фома!» — режисера Олексія Лісовця в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра; музична — «Перехрестя» — у Національній опері України імені Тараса Шевченка (хореографія і постановка Раду Поклітару); дитяча — «Дюймовочка» — режисера Михайла Урицького в Київському муніципальному академічному театрі ляльок; камерна (вистава малої сцени) — «Корабль не придет» — режисера Олександра Крижановського в Новому драматичному театрі на Печерську.
Володимир Кузнєцов так зіграв Лемареса у виставі «Лист Богу» (Київський академічний драматичний театр на Подолі), що отримав премію «За кращу чоловічу роль». Відзнака «За кращу жіночу роль» дісталася Ларисі Паріс за гру у виставі «Эллины, этюды к трагедии «Аякс» (театр «Студія Паріс»).
Княгинею у виставі «Святою ночью» (Новий драматичний театр на Печерську) Катерина Кістень перемогла в номінації «За кращу жіночу роль другого плану». А до нагороди «За кращу чоловічу роль другого плану» актора Олега Стальчука привів Баран із вистави «Перехресні стежки» в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка.
Антон Соловей зіграв роль Саши-Колі у виставі «Найлегший спосіб кинути курити» (спільний проект Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса та театру «Відкритий погляд») і нагороджений за неї в номінації «За кращий акторський дебют».
Привітання прекрасної актриси й чарівної жінки Наталії Сумської для Володимира
Кузнєцова, лауреата премії «За кращу чоловічу роль», — особливо приємне. Фото Світлани СКРЯБІНОЇ
Ми так потребуємо свята
Наголоси в «Київській Пекторалі» сезону 2012 року розставив її співголова, театральний діяч пан Олексій Кужельний: «Там не було жодної вистави-«чорнухи». Хоч негативне в житті не закривається — підшукують засоби його подолання. Не тим, щоб не помітити, а щоб знайти до цього ключ.
Дуже часто говорять про красу високих почуттів: ця романтична нота сьогодні відлунює в багатьох виставах і дає людині розуміння, що вона є і в ній самій. І це відповідь на адреналінові замінники справжніх почуттів — алкоголь, куріння, наркотики, якщо примітивно: своєрідна боротьба з ними. Театр говорить: шукайте в собі високі почуття, а якщо дитячою мовою — кайф існування.
Триває також потужна розмова про гідність особистості в житейських труднощах, на тлі боротьби за владу і гроші. Тривожна нота звучить у кількох виставах. Успішність сьогодні дуже часто асоціюється з існуванням за кордоном: учитися там, працювати, одружитися… Щоб поїхати геть — такого не існує. А перебути складні часи там, набратися досвіду і потім стати доречним в Україні — теж питання сьогодення. Чи все за кордоном найкраще, по що ми туди їдемо, як стаємо у пригоді своїй країні потому? Тут історія про дистанціювання від дійсності.
У нашому житті дуже зменшилася питома вага свята. Наші батьки жили і за скрутніших часів, але в них була радість існування. Якщо її не дають людині економічні досягнення, вони нічого не варті. Сьогодні ті, що не мають грошей, майже нічого не святкують. Інші бояться показати, що в них є на це кошти.
Коли ж ми почнемо мислити про кожну мить життя естетичними категоріями?»