Цей з’їзд скликано через нагальні проблеми життя і діяльності об’єднання майстрів пера. Півроку тому пішов із життя голова спілки Віктор Баранов, і треба було обрати нового очільника. Але й без цього, наголошували промовці, така потреба продиктована реаліями життя Української держави. Війна, окупація територій, втрата майна, наступ «руского міра» в інформаційному просторі країни вимагають посилення роботи всеукраїнської організації. Інакше, як пророкують деякі ясновидці, — неминучий розвал.
Але як вийти з кризи в такий непростий для України час, коли держава впродовж усіх років незалежності не приділяла належної уваги ні книговиданню, ні літературним часописам, ні роботі самої спілки. Один за одним відходили в небуття колись авторитетні журнали й альманахи. Майже неоплачувана праця позначилась на якості друкованого слова. Хтось пристосувався до хтивих смаків розбещеного новочасного буржуа. А хтось, бездарний, маючи гроші, дістав безконтрольну можливість видаватися, друкуючи макулатуру. Багато здібних молодих літераторів збурили спілчанське життя новими тенденціями в літературі, що призвело до розриву з рідною спільнотою.
Злий спокусник демократії породив безконтрольність та зловживання керівництва НСПУ. Все почалося, як відзначали ще на попередньому з’їзді, з головування Володимира Яворівського. Тож високе зібрання позбавило його спілчанського керма і довірило цю справу Вікторові Баранову. Але й наступник не зумів поліпшити ситуацію в спілці, де все звелося до дискусій про майно, яке тануло на очах, програні суди, що не додавали надії на подальший добробут письменницького загалу.
Чому? Як пояснив ситуацію напередодні цього з’їзду один з претендентів на посаду керманича Михайло Сидоржевський, «із набуттям незалежності не було сформовано концепції діяльності спілки в нових умовах. Ми безвідповідально проїдали набуте в радянські часи майно і набутий поколіннями наших славних попередників статус письменника і авторитет спілки. Ще є час припинити самознищення. Для цього потрібно модернізувати і демократизувати організацію. У сучасному літературному процесі спілка має стати ефективним менеджером, який ініціює книжкові серії, займається пропагандою української літератури в країні та за кордоном і виступає в ролі профспілкової організації, що надає матеріальну, правову та соціальну підтримку письменникам, виступаючи ініціатором законів, які захищають літераторів та авторське право». І додав: уже завершено роботу над проектом оновленого Статуту НСПУ, який буде винесено на розгляд з’їзду.
Так і зробили: винесли й обговорили. Письменники внесли в документ чимало поправок і доповнень, одне з яких — посилення ролі й місця у творчому процесі НСПУ газети «Літературна Україна».
З’їзд, який відкрив старійшина спілчанського коша Юрій Мушкетик і закликав до конструктиву без злоби і зведення рахунків, без пристрастей не обійшовся. Це й зрозуміло: наболіло. Літературна громада не бажає миритися з непрофесіоналізмом та відвертою непорядністю деяких колег. Вона хоче змін на користь творчого процесу й авторитету художнього слова у суспільстві. Але те має чітко розуміти й держава, хоч би які важкі часи ми переживали.
Майже 400 делегатів, які представляли інтереси 2010 письменників України, зробили вибір щодо голови НСПУ та її керівних органів, заслухавши програмні виступи претендентів на булаву. Довірили керівництво спілкою Михайлові Сидоржевському — очільникові Київської організації НСПУ, який запевнив, що має бойову команду, яка зможе навести лад у спілчанських справах.
Поживемо — побачимо.