Напрочуд популярний блокбастер «Звєзда», знятий за однойменною повістю уродженця Кременчука Еммануїла Казакевича, відображає події, що відбулися навесні 1944 року під Ковелем. Про них, як і про кровопролитне побоїще під час визволення Тернополя й бездарно змарноване маршалом Жуковим оточення 100-тисячного німецького угруповання під Кам’янцем-Подільським, воліють не згадувати адепти «руской слави» із їхнім «дєди воєвалі».
24 лютого 1944 року було створено 2-й Білоруський фронт, який мав забезпечити прорив ворожої оборони під Ковелем під час Поліської наступальної операції. Вона розпочалась 15 березня, коли із 25 дивізій, що мали перейти у підпорядкування фронту, насправді ввійшли до його складу лише 13. Ще страшніше, що військам катастрофічно не вистачало боєприпасів і пального, обсяг яких становив відповідно 0,5—1,2 боєкомплекти і 2—3 заправки.
Німців ошелешив несподіваний наступ не готових до нього радянських військ. У підсумку Ковель з відносно невеликим гарнізоном, але потужними оборонними укріпленнями взяли в облогу. Проте німці затято захищали місто, що офіційно ввійшло до оголошеного Гітлером переліку фортець.
Тим часом у зону дій 2-го Білоруського фронту супротивник поспіхом перекинув дві танкові (серед них есесівська «Вікінг») і чотири піхотні дивізії, п’ять бригад самохідних гармат. Повість Казакевича і знятий за нею фільм не суперечать істині, розповідаючи, як ціною героїзму і самопожертви радянські фронтові розвідники зуміли виявити в лісах під Ковелем велике угруповання ворога, зосереджене для потужного контрудару.
Однак на відміну від книжки і кінокартини, протиставити гітлерівцям було нічого, бо навіть обіцяні 2-му Білоруському фронту на початку його формування три окремі танкові полки так і залишилися порожнім звуком. 23 березня німці розпочали операцію з деблокування Ковеля, в якій червоноармійцям довелося протистояти ворогові без підтримки танків і навіть артилерії, що фактично не мала снарядів.
З таким розставленням сил треба лише дивуватись, що добірна танкова дивізія СС «Вікінг» прорвалася в місто аж 4 квітня. Наступного дня у Кремлі ухвалили рішення про розформування 2-го Білоруського фронту та офіційне закінчення Поліської наступальної операції, що завершилася важкою поразкою сил Червоної армії.
Та через два тижні(!) розформований фронт створили наново, але вже в зовсім іншому місці — у центрі націлених на ще окуповану Білорусію трьох радянських фронтів. Визволення Ковеля, яке відбулось аж 6 липня 1944 року, стало другорядним результатом грандіозної наступальної операції «Багратіон».
Солдати 1-го Білоруського фронту, яких вітали у визволеному ними місті, мало що знали про запеклі бої провальної й кривавої Поліської наступальної операції. Більшість полеглих у ній червоноармійців і офіцерів безвісти зникли, їхніх останків досі ніхто не поховав.
Усупереч твердженню, що «ніхто не забутий, ніщо не забуто», лише ентузіасти-пошуковці переймаються поверненням імен невідомим героям, чиї кістки лежать у засипаних землею окопах і траншеях на місці колишньої битви за Ковель. Це одна з багатьох трагедій першої половини 1944 року, коли радянські війська за наказом верховного головнокомандувача проривалися до державного кордону СРСР, не зважаючи ні на втрати, ні на об’єктивні можливості.