Про мотивацію долучитися до війська та найскладніші моменти на фронті розповіла військовослужбовець 44 окремої механізованої бригади Євгенія з позивним «Красотка».
«На мене дуже впливали відео хлопців, які говорили, що немає заміни та ротацій. Вони просили, щоб люди долучалися і могли замінити їх. Я подумала, що як прийду, то, може, хоч хтось із них зможе відпочити, адже я стану на його місце», — ось так описує свою мотивацію долучитися до ЗСУ військовослужбовець 44 окремої механізованої бригади Євгенія, або ж «Красотка».
Непростий шлях до військової служби
Розповідає, що був намір іти служити ще на початку повномасштабного вторгнення, але мала певну відповідальність на роботі. Тому займалася волонтерством, однак їй постійно здавалося, що робить замало. А згодом в житті відбулися події, які остаточно вплинули на її рішення.
«У 2023 році звільнилася з роботи й поїхала в Чехію. Потрібне було перезавантаження. Але побачене там мене ще більше мотивувало повернутися і йти у військо. Зустріла кількох хлопців, які виїхали з України нелегально і, уявіть, дуже цим пишалися! Для мене це була остання крапля», — згадує вона.
Повернувшись в Україну, Євгенія почала шукати відповідний підрозділ. Каже, що було дуже складно, бо майже всюди відмовляли.
«Відразу так і казали: «Ви дівчина, у вас немає медичної освіти, ви нам не підходите тощо». Продовжувала шукати на сайтах вакансії, але марно. Потім однокласниця мені порадила піти до ТЦК, де є рекрутери. Пішла, а там здивувалися, мовляв, ти така худорлява, однак запитали, чим би хотіла займатися. Коли сказала, що хочу працювати з безпілотними системами, мені нарешті знайшли місце у 44 бригаді. Пройшла відповідні тести, й мене погодили», — розповідає «Красотка» про непростий шлях до військової служби.
У саму бригаду Євгенія потрапила у вересні 2024 року. Це вже після проходження базової загальновійськової підготовки та фахового навчання. І відразу пішла працювати в батальйон безпілотних систем.
«Ротний запитав, чим ми хотіли займатися. Не було такого, що «ти будеш робити те, що я скажу». Я нагадала, що вчилася на «Мавіки», тому хочу займатися розвідкою на цих дронах», — згадує вона.
Проте тоді в підрозділі вирішили розвивати напрям розвідки з допомогою безпілотників типу «крило». Тому Євгенію та ще кількох людей відправили навчатися пілотувати БпЛА «Лелека». Щоправда, після навчання ще якийсь час «Красотка» працювала на «Мавіках» — допоки чекали на постачання «крил» у підрозділ.
Бойовий шлях вона почала на харківському напрямку. Тоді окремі підрозділи бригади вивели на відновлення, але батальйон безпілотних систем залишався в зоні бойових дій.
«Ми працювали на межі Харківської та Луганської області з 3 окремою штурмовою бригадою. Зокрема в той період, коли вони визволяли населений пункт Надія», — розповідає Євгенія.
На жаль, саме на тому напрямку дронарка зазнала поранення. Це сталося в останній день, коли їх уже виводили.
«Коли виїжджали з позиції, то наїхали на міну. Мені ще пощастило, бо поранення було легким. А ось хлопці, які були зі мною, ще досі відновлюються. Потрапили на дистанційне мінування: вороги розкидали міни, замасковані під звичайні пляшки. Ми поночі виїжджали й зачепили одну з них», — зітхає «Красотка».
Ще якийсь час підрозділ працював з 66 окремою механізованою бригадою, а Євгенія вже перейшла обслуговувати «Лелеку».
«У нас була невелика зона розвідки: я знаходила гармату, її відпрацьовували. Знаходили й рухомі цілі, а ще якийсь пункт постійної дислокації, де купчилося багато ворогів чи щось туди завозили. Звісно, по цьому об’єкту відпрацьовували різні вогневі засоби. Ще ми фіксували, як під час оголошеного росіянами «перемир’я» вони намагалися будувати переправи через річку. Проте наша артилерія ці переправи потім обстрілювала», — розповідає захисниця України.
«Усик зміг, і ти зможеш!»
А згодом батальйон повернувся до власної бригади, яка нині тримає оборону на торецькому напрямку.
«На цьому напрямку в нас така специфіка, що дуже важко літати через придушення. Але тепер прийшов новий борт, а тому очікуємо, що буде краще. За лінію бойових зіткнень ми залітали на 20 кілометрів, новий борт має залітати значно далі», — розмірковує Євгенія.
Робота на «крилах», на думку «Красотки», істотно відрізняється від роботи з «Мавіками». Вона спокійніша, але вважати її безпечною не можна, адже ворог постійно полює на пілотів.
«Позиції мавікістів досить близько до лінії бойового зіткнення. Тому всі переміщення потрібно робити дуже швидко, щоб не потрапити під удар. Позиції «крил», звісно, далі від супротивника, і всі вважають, що це безпечніше. На мою думку, ця безпека трохи переоцінена. Адже якщо знайдуть позицію «крил», то на неї тоді не пошкодують нічого. Ще й FPV ворожі літають і біля нас неодноразово нишпорять. Тому небезпека є всюди», — зазначає Євгенія.
Попри це, найскладнішим випробуванням у службі захисниця України називає багнюку. Бо коли машини застрягають, значні відстані під час заходів та виходів з позицій доводиться долати важкопрохідною місцевістю.
«За відчуттями, на кожну ногу додається по сім кілограмів ваги. Пам’ятаю, як один раз виходила з позиції. Це було якраз після переможного бою Усика. Відчуваю, що вже не можу йти, й сама собі кажу: «Усик зміг, і ти зможеш!» Так себе підбадьорювала», — каже вона не без усмішки.
В екіпажі Євгенії працюють троє фахівців, які разом відтоді, відколи їх відправили на навчання на «крила». Один відповідає за керування бортом, другий — за керування камерою, а третій займається запуском та посадкою дрона. Однак екіпаж навчали універсальності, тож кожен з них за потреби може виконувати будьяку функцію.
«Усі сміються, що це екіпаж дівчат, бо в нас дві дівчини і хлопець. А ми теж жартуємо, бо наш колега Владислав, але ми на нього кажемо Владислава», — усміхаючись, розповідає Євгенія.
Сама «Красотка» родом з міста Хорол Полтавської області. У війську планує залишатися, доки не закінчиться війна. Каже, що дуже хоче, щоб Україна змогла повернути якнайбільше територій під свій контроль.
Олександр МАРЧЕНКО,
АрміяInform, онлайнвидання Міноборони