Обурюючись підступністю і нахабством путінських спецслужб, які навіть у Великій Британії безкарно вбили Олександра Литвиненка і вчинили замах на батька і доньку Скрипалів, не забуваймо, що це звична практика, успадкована з радянських часів. Найбільш масово і, на жаль, дуже ефективно її застосовували проти українців.
Зносячи пам’ятники Миколі Щорсу і Боженкові, ми позбуваємося нагадування, що цих нібито червоних ідолів насправді вбили більшовицькі агенти за намір перейти на бік Петлюри. Ще підліше діяли радянські спецслужби проти лідерів українського національно-визвольного руху, які опинилися в еміграції.
Колишнього головного отамана Симона Петлюру 25 травня 1926 року застрелив на паризькій вулиці більшовицький агент, який заявив, що нібито помстився за єврейські погроми петлюрівців. Насправді набагато масштабніші звірства на совісті денікінців, вождь яких помер від старості на Заході 75-річним, і червоних кіннотників Будьонного, що були інтернаціоналістами, нещадно грабуючи, ґвалтуючи і вбиваючи без огляду на нації.
Про єврейські погроми вбивця Симона Петлюри чомусь згадав за лічені дні після того, як 12 травня 1926 року в Польщі до влади повернувся маршал Пілсудський. Його у Кремлі вважали другом петлюрівців, що спонукало більшовицькі спецслужби до негайних дій.
У передвоєнний час могутній СРСР не шкодував зусиль для переслідування лідерів ОУН в еміграції. Доки вони ледь виживали, ходячи у гості один до одного із власним цукром, за ними тільки стежили. Щойно зусилля Коновальця з перетворення ОУН на реальну силу знайшли розуміння і підтримку на Заході, найдосвідченіший сталінський кілер Судоплатов убив 23 травня 1938 року в Роттердамі лідера українських націоналістів, що призвело до розколу єдиної організації.
Наприкінці серпня трагічного для СРСР 1941 року кремлівським вождям уже нібито було не до українських націоналістів. Однак саме у дні, коли вирішувалася доля Києва і всього Південно-Західного фронту, розгром якого став однією з найбільших катастроф початкового періоду війни, у вже окупованому німцями Житомирі радянські спецслужби вбили видатних діячів мельниківського крила ОУН Миколу Сціборського й Омеляна Сеника. Теракт здійснили так, щоб підозра впала на бандерівців. Це спровокувало новий виток протистояння між прихильниками обох рухів, що було головною метою сталінських агентів.
Не менш підлою справою радянських провокаторів стало вбивство 20 вересня 1943 року в Рівному розвідником-терористом Кузнецовим двох другорядних німецьких чиновників-фінансистів. На місці злочину його виконавець начебто загубив портмоне, у яке для достовірності, крім рейхсмарок і радянських грошей, поклали вагому суму в доларах США та три золоті царські червінці. Та головним, заради чого провели операцію, були документи, які начебто засвідчували причетність до неї оунівців.
Реакція нацистів не забарилася. 15 жовтня в яру під Рівним вони стратили півтисячі активних діячів ОУН і представників української інтелігенції. Однією із жертв цієї кривавої акції стала Харитя Кононенко — науковець, журналістка, організаторка 1941 року Українського Червоного Хреста, який на вимогу окупантів згодом було перейменовано на Допомоговий комітет.
Він урятував від неминучої смерті десятки тисяч військовополонених червоноармійців, яких німці утримували у концтаборах. Упевнені у швидкій перемозі, вони ще не бачили в деморалізованих невільниках ні потенційних ворогів, ні навіть робочої сили, а тому байдуже ставилися до активної роботи Українського Червоного Хреста з доставки до таборів ліків і навіть відпускали на волю рядових-українців, за якими приїздили родичі. Чимало з них насправді не були рідними звільнених, прізвища й анкетні дані яких повідомляли активістки Допомогового комітету.
Згодом організована Харитею Кононенко структура налагодила постачання ліків у загони УПА, а підготовлені на легальних медичних курсах медсестри, повитухи, гігієністки стали альтернативою фактично знищеній системі охорони здоров’я окупованої України. Запідозрену в допомозі УПА активістку заарештували 16 липня 1943 року, а провокація Кузнецова остаточно вирішила її долю.
Ми в Google+