Цього року збір зернових радує. У багатьох районах він перевищує торішній рекордний. Здавалося б, радіти треба. Аж ні, смуток покотився Києвом і областю: ціни на хліб значно підвищили. Подібне було і торік, коли з усіх трибун рапортували про рекордні намолоти. Де ж логіка?
Її брак експерти пояснюють ринковими тенденціями. Мовляв, внутрішні ціни на зерно мають відповідати рівню зовнішніх. Можливо, й так. Але чому при цьому мовчать про те, що зарплати і пенсії українців у десять і більше разів нижчі за європейські?! І коли кажуть, що ціна хліба у нас найнижча, чому її співвідносять до європейських зарплат, а не до вітчизняних?!
«Підтягування» ціни за рахунок оббирання найбідніших веде до одного: зростання прибутків експортерів. При цьому за межу бідності потраплять нові жертви, а внутрішній споживчий ринок скоротиться. Подібна тенденція стала уже звичною. Оскільки зерно у нас спроектували на зовнішній ринок, у державі не розвивається належним чином тваринництво. Отже не створюють нові робочі місця, не закладають базу соціального розвитку сіл. Ми уже фактично втратили селянство, звели нанівець інтелектуальний потенціал сіл, оскільки там немає роботи для осіб з вищою освітою. Село деградує і вимирає. Рівень споживання населенням України молока, м’яса і продукції з них значно менший за фізіологічні норми. Зате посадовці регулярно рапортують про нарощування експорту зерна.
Чи стала держава та її громадяни від цього заможнішими? Прибуток мають лише допущені до експортних операцій. Курс на вивезення зерна без турботи про розвиток внутрішнього споживання — дорога в нікуди. Держава втрачає внутрішнього інвестора, стабільність, перспективу. А головне — віру громадян у те, що влада думає про благополуччя народу. А там, де немає довір’я, ніколи не буде стабільності.
Звужується внутрішнє споживання не лише продуктів харчування. На черзі — відлучення громадян від споживання тепла і води. І це при тому, що в Україні виробляють надлишок електроенергії, є нафта, газ, вугілля, торф. Додайте сюди спалену на полях солому (закон це забороняє робити) і ще багато чого. Тобто все є, але бракує одного: господаря.
Уже 23 роки до влади рвуться і її захоплюють не ті, що хочуть і вміють працювати на суспільство, а люди, для яких нажива за рахунок ближніх — мета життя. І коли нам кажуть, що за ці роки побудували демократичне суспільство — неправда. Маємо партократію у найгіршому її варіанті. Бо ті сили, що називають себе партійцями, насправді лише групи з обслуговування своїх лідерів.
Принцип «хапай і володій», за яким живуть, знищив нормальну економіку, призвів до соціальних конфліктів. Орієнтація на все зарубіжне призвела й до бажання більшості громадян емігрувати за межі України.
А ціна на хліб — своєрідний лакмусовий папірець перевірки життєздатності державного управління. Він аж горить, повідомляючи про провальну політику. Сьогодні гру ведуть в одні ворота: багаті руки гріють, а бідні обпікають руки, купуючи товари та послуги. Злагоди суспільству це не додає.