Влітку 1941 року на Західному фронті було гаряче. Наприкінці серпня упродовж трьох днів 32-й винищувальний авіаполк збив 35 ворожих літаків. П’ять з них було на рахунку командира ескадрильї Григорія Вікторова, за що мужній льотчик одержав орден Червоного Прапора.
А через кілька днів у небі Смоленщини розкрилася біла квітка парашута — таким чином Григорій урятувався з підбитого ворожим снарядом літака. Пораненого льотчика знайшли всюдисущі сільські діти, заховали в копиці соломи. За переховування радянських воїнів вороги карали смертю, та стареньке подружжя, в якого вік добігав кінця, вже нічого не боялося і забрало льотчика до себе. Бабуся лікувала пораненого, доки зрадник не доніс про це фашистам. Одного вечора озброєні окупанти увірвалися до оселі. Стареньких розстріляли, а капітан Вікторов потрапив до фашистського концтабору — спочатку в Німеччині, а згодом у Франції.
Останнім у черзі тих поневірянь став острів Джерсі — невеликий клаптик землі, огороджений сторожовими вежами з кулеметами. В’язні тяжко працювали, споруджуючи укріплення для фашистів проти Англії. При цьому вони намагалися шкодити ворогам: псували обладнання, а одного разу влаштували пожежу в механічних майстернях.
Григорієві і ще двом його новим друзям пощастило втекти. Французькі селяни дали втікачам притулок, допомогли з одягом і зброєю. Через певний час з’явився зв’язковий «маки» — так себе називали місцеві партизани. Після зустрічі з ними бойовий льотчик очолив групу «Альфа» Першої альпійської партизанської дивізії. То був початок легенди про 30-річного «капітана Петрова» — стриманого, вимогливого і мужнього. Тільки кілька найближчих людей знали справжнє ім’я командира.
У січні 1944 року в горах поблизу комуни Веркуаран на партизанів напали німецькі альпійські стрільці. У нерівному бою полягло багато партизанів. Дві години тяжко поранений — з кулею в легенях — керував боєм командир загону. Він лишався бійцем до останньої хвилини життя. Французький лікар Клод Бернар констатував його смерть. Так в Альпах з’явилася могила, на якій партизани встановили табличку з написом «Тут похований радянський капітан Петров, народжений 1913 року». Після війни останки партизанського командира було перепоховано у французькому місті Ліон.
Земляки із села Смолянка Куликівського району, що на
Чернігівщині, та дружина з донькою були переконані, що Григорій Вікторов
загинув у збитому літаку. Лише на початку 1980-х років завдяки журналістам
газети «Известия» світ дізнався про справжній бойовий шлях мужнього капітана, а
рідні змогли вклонитися його могилі.