В експозиції «Шевченкіана» майстра (із фондів Шевченківського національного заповідника, що на Чернечій горі у Каневі) — один з найдраматичніших циклів його творчого доробку, котрий цілком оригінально трактує хрестоматійні образи «Кобзаря». Чи не єдиний раз у своїй творчості Іван Марчук зображує жанрово-тематичні сюжети, багатопланові сцени, відтворює історичні події.
З такою нещадністю й відвертістю жоден ілюстратор Шевченкової поезії не передав уселенський сум скривджених людських доль ( «Титарівна»), проявів добра і зла («Сон», «Ісайя. Глава 35»), вибухову пристрасть вивільненої свободи («Гайдамаки», «Неофіти»).
Художник концентрується на передачі характерів та почуттів і досягає глибокої драматичної напруги, демонструючи невичерпність можливостей авторської техніки володіння темперою, котра дає змогу оживити кожен м’яз і нерв, запалахкотіти свічці, вібруючи виключно монохромною палітрою напівтонів, розставити світлові акценти на полотні, підкреслюючи розломи долі й неминучість.
Неповторність образів Марчукових полотен (до слова, невеликих за розміром: 60х50, виконаних на картоні темперою) досягається завдяки вдалому моделюванню постатей, їх розташуванню у просторі, зображенню натруджених, поораних працею замозолілих рук, згорьованих й водночас дитинних у беззахисності облич. Услід за поетом художник ідеалізує жіночі образи, оспівує й водночас оплакує скривджене безталанністю материнство.
«У 1983 році я прочитав «Кобзаря» і підкреслив у ньому образи олівцем, — ділиться враженнями художник про початок роботи над циклом. — Асоціації та символи відразу ж вималювалися. Тоді я задумав створити 100 картин. Вдалося намалювати 42. Працював переважно на селі, де, здавалося, відчув усе пережите Шевченком. Я жив, їв разом з Тарасом. Ми годили один одному. Він мій рідний брат, я його бачу наскрізь». Й насправді, візуалізація поезії виявилася настільки глибокою й всеохоплюючою, що, здається, має одного з нею автора.
Характерно, що, будучи абсолютно самобутньою й модерною, творчість нашого сучасника, члена Золотої Гільдії Римської академії сучасного мистецтва, тонально і стилістично співзвучна художній спадщині Шевченка.
Досить згадати хоча б світлотіньову градацію Шевченкових полотен, досягнуту сепією, або вивершену оригінальність його офортів циклу «Мальовнича Україна». Саме за свої графічні роботи Тарас Шевченко удостоївся звання академіка Імператорської академії мистецтв.
Через понад сто років Іван Марчук за геніальне трактування «Кобзаря» став лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка.
На виставці «Шевченкіана» доповнена вісьмома дивовижними пейзажами, що в комплексі становить Марчукову «Мальовничу Україну». І є надія, що у стінах провідного вітчизняного університету експозиція зацікавить дослідників-науковців, істориків, літераторів, мистецтвознавців, буде належним чином досліджена і озвучена.
Варто прислухатися й придивитися до творчих діалогів крізь століття, котрі ввібрали вічність і віщують майбутнє.