Цю стратегію до 2021 року від попередніх відрізняє те, що писали її не самі чиновники — долучалася і громадськість. А її реалізація розрахована, як і в країнах ЄС, на 7 років (у нас раніше планували п’ятирічками). Залишається винести її на обговорення депутатів облради й затвердити.
«Уряд встановив єдині підходи до розробки регіональних стратегій. Рівненщина — одна з п’яти областей, яка має в цьому питанні підтримку Євросоюзу. Адже його експерти дали поштовх для активності громади. Процес створення стратегії був відкритим як ніколи і мав справді народний характер. Ми отримали понад 140 ідей від різних секторів суспільства, близько 90 з них після оцінки експертів знайшли втілення у проекті документа», — каже директор департаменту економічного розвитку і торгівлі облдержадміністрації Ігор Тимошенко.
Стратегія ∂рунтується на трьох китах: економічний розвиток (в основі якого лежить залучення інвестицій), розвиток сільських територій та людського потенціалу. Стратегію створено за проектним принципом. Тобто пріоритетне фінансування матимуть цікаві й потрібні для розвитку регіону проекти. Серед них — спрямовані на диверсифікацію джерел енергії, створення кооперативів на селі, мережі автокемпінгів, цехів із заморозки та консервування грибів та ягід, розвиток туристичного потенціалу краю (зокрема, екстрим-туризму), проекти, спрямовані на реформування освіти в контексті потреб ринку праці області (нам давно потрібні не лише економісти та юристи) і унікальний для Рівненщини проект розвитку європейської мережі регіональної кулінарної спадщини. І, звісно ж, бурштиновий край ставить на бурштин. Але області потрібна допомога з Києва, про яку вона просить вже не перший рік, — такі зміни до законодавства, які б дали змогу легалізувати його видобуток та переробку. Тоді саме бурштин стане тією золотою рибкою, яка виведе область на новий рівень соціально-економічного розвитку.
На Рівненщині сподіваються, що нова стратегія втілюватиметься в життя вже в умовах децентралізації та реформи місцевого самоврядування. Тоді є шанси говорити про її реалізацію. До речі, в коаліційній угоді є пункт про реформування бюджету фонду регіонального розвитку: тобто його кошти теж розподілятимуть за проектним принципом.
«Якщо попередні стратегії Рівненщини орієнтувалися здебільшого на державний та місцеві бюджети, ця дає змогу широко залучати позабюджетні кошти: під програми, які фінансує ЄС, вигравати різноманітні гранти. Адже кошти, як правило, дають під ті проекти, що зав’язані на проблемі, що прописана в стратегії розвитку. Бо тоді вважається, що номінанти мислять стратегічно», — зауважує експерт школи політичної аналітики «ПОЛІС», завкафедри політології Національного університету «Острозька академія» Віталій Лебедюк.
Чи вдасться реалізувати стратегічні наміри регіону в умовах воєнного конфлікту, через який, за інформацією уряду, втрачено вже 10% ВВП? Як вважають експерти, звісно, найближчим часом на Рівненщині не почнуть виробляти айфони нового покоління. Але структура економіки області така, що вона особливо не залежить від коливань ВВП в державі, коли насамперед страждають вугільна галузь та металургія. Рівненська область у цих умовах навіть може отримати певний позитив: можливо, інвестори частково переорієнтуються на неї. Вірогідно, що новий імпульс отримають підприємства оборонного комплексу, які є у краї й готові стати на військові рейки. Нині в області триває переорієнтація зовнішніх ринків у бік ЄС: рівненські виробники активно відходять від російського експорту (серед них Рокитнівський та Костопільський склозаводи, Рівнеазот).
Крім того, надихає рівнян і європейська практика щодо регіонів. Коли у 2004-му ЄС поповнився 10 країнами, всі вони отримали кошти на завершення розпочатих раніше об’єктів. А далі Євросоюз поширив на них політику вирівнювання у розвитку. У бюджеті ЄС 2007—2013 років левова частка коштів пішла на вирівнювання розвитку регіонів: адже там 75% податків залишають на місцях і лише 25% спрямовують у центр (у нас ця пропорція діє з точністю до навпаки). У 2014—2021 роках 35% з бюджету ЄС (а це трильйон євро) спрямують виключно на регіональну політику (це друга стаття видатків Євросоюзу після сільського господарства). Україні, як кажуть, гріх буде цим не скористатися.