Один колега-журналіст, з яким у 1980-х роках працював у редакції обласної газети, наполегливо розробляв тему «Що дасть промисловий сад?» Досліджуючи факти і конкретні приклади впродовж майже року, він підготував серію аналітичних публікацій з оптимістичним і незаперечним висновком: у погодно-кліматичних умовах Сумської області за належного фінансового сприяння можна виплекати садовий рай.
Ішлося не про якісь екзоти на кшталт фініків чи бананів, а про яблука, груші, сливи, агрус, малину, полуниці, порічки тощо, для яких на Сумщині сприятливі умови. І галузь розвивалася. Ледь не в кожному з 18 районів було щонайменше від одного до трьох спеціалізованих господарств, де успішно доглядали сади і ягідники. Не відставала і переробка: у середині 1980-х область мала понад десяток заводів, де переробляли садову сировину і виготовляли повидло, соки, джеми, компоти, варення, вина тощо.
А потім галузь хоч і не занепала, однак і про її ренесанс говорити не випадає. Причина одна: відчутний брак фінансування. А плоди і ягоди потребують їх особливо — на відміну від зернових і технічних культур, вирощування яких набагато певніше і не настільки ризиковане, як, наприклад, малини чи смородини.
Половина садів квітла і не в’яла…
Нині в області налічується 17 плодово-ягідних господарств. У трьох вирощують відповідний садивний матеріал. Загальна площа насаджень — близько 800 гектарів, зокрема 620 — плодоносного віку і 100 — ягідники. Порівняно з минулими роками це в багато разів менше. Така сама пропорція і в обсягах виробленої продукції. Торік її одержали всього 13,3 тисячі тонн за потреби області 67 тисяч. Тобто населення краю забезпечене власними ягодами і плодами лише на 20—22%.
Трохи ліпша «яблучна» статистика. Щоб не відчувати дефіциту цих плодів, на рік їх необхідно 26,3 тисячі тонн. 2012-го і 2013-го одержано відповідно 6,9 і 8,2 тисячі тонн, або 26 і 31% потреби.
Але істотні й інші дані. Якщо в 1990-х 49% виробництва зосереджувалося у великих сільгосппідприємствах, а 51 — у населення, то нині на населення припадає 92% і лише 8 — на сільгосппідрозділи. Тобто якщо приватник раптом розлінується і не захоче морочитися на домашній грядці, то?..
Звісно, жителі Сумщини мають усі можливості смакувати плодово-ягідними делікатесами, дефіцит яких успішно заповнюють фрукти з південних та інших регіонів України, а також із-за кордону. Але питання в іншому: чи здатна область сповна забезпечувати себе ягодами і плодами? Чи, може, краще не перейматися цими клопотами, а зосередитися на вирощуванні чогось іншого, оскільки садовину і так привезуть із теплих країв?
Полунична арифметика
На ці запитання керівник управління контролю якості насіння та садивного матеріалу Держінспекції сільського господарства в Сумській області Євген Іванов відповідає, що є сенс вирощувати традиційно притаманне Слобожанщині. А саме яблука, груші, сливи, вишні, смородину, полуниці, малину, а∂рус тощо. Ось тільки їхнє вирощування коштує дуже дорого.
Щоб закласти гектар полуничних насаджень, потрібно щонайменше 100 тисяч гривень. І насамперед для застосування штучного зрошування, без якого врожайність буде нижчою у 8—10 разів. Не варто забувати і про трирічний оборот рослин, а це доволі містка і клопітна робота. Тож перед тим, як «городити ягідний тин», треба все ретельно зважити і підрахувати.
Це стосується і садових насаджень, на урожай яких можна розраховувати не раніше, ніж через 4—5 років після закладки. Іншими словами, гектар інтенсивного саду на старті обійдеться господареві щонайменше у 80—85 тисяч гривень.
Стосовно фінансової підтримки держави, то вона є. Наскільки істотна — інше питання. Впродовж останніх двох років садівники Сумщини в межах бюджетної програми «Закладання молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними» отримали майже 300 тисяч гривень. Варто порівняти з витратами на гектар саду чи ягідників, і стане очевидним: такої суми вистачить не більш як на 3—4 гектари саду чи ягідників.
Не обійтися без фанатів
Попри всі проблеми і негаразди, в області є приклади, коли господарі, воістину одержимі садівництвом, успішно ведуть плодово-ягідний бізнес. Як-от батько і син Віктор та Олексій Сугаки із ПрАТ «Сад» в Охтирці. На площі понад 120 гектарів вони вирощують до десятка видів плодів і ягід: яблука, сливи, черешні, смородину і навіть персики.
Недавно господарі закупили і встановили сучасну лінію німецького виробництва з переробки яблук і почали фасувати сік у 5-літрові тетра-пакети. Попит максимальний. Тож господарство не просто працює, а й інтенсивно розвивається.
Як цілком справедливо резюмує Євген Іванов, до коштів ще потрібні розумні голови і пристрасні серця. А ще — створення сучасної переробної бази, без якої немислиме майбутнє галузі.
Ми в Google+