Володимир ГЕТЬМАН,
кандидат географічних наук
для «Урядового кур’єра»
Український степ — прадавня і свята земля, сива історія якої заглиблюється на тисячоліття. Тут наш етнос укорінюється до витоків світової цивілізації, що ведуть до легендарних держав — Аратти, Оріяни, Артанії і вже пізніше — Запорозької Січі. Велика енергетична сила таїться в цій землі...
Кілька століть тому степ був безкраїм, як море. Нині справжнього степу залишилося в Україні менш як 1% її території. Хоч як дивно, велика частина заповідних територій розташовується саме в найбільш індустріалізованих районах — у Донецькій і Луганській областях. Решта в заповідних «Асканії-Нові» Херсонщини та «Єланецькому степу» й «Бузькому Гарді» Миколаївщини. Власне, частина з них на межі фактичного знищення через воєнні дії. Тим часом ніде в Європі подібного первинного ландшафту степу не збереглося, однак голосу європейської природоохоронної спільноти на захист степових перлин майже не чути.
Закон не діє
Історія створення Луганського природного заповідника почалася 1968 року. Тоді створили два відділення: «Придінцівську заплаву» (Станично-Луганський район) і «Стрільцівський степ» (Міловський район). У 1975 році додалося третє — «Провальський степ» (Свердловський район). А вже 2008 року заповідник розширили за рахунок земель Слов’яносербського та Новоайдарського районів, організувавши четверте відділення — «Трьохізбенський степ». Так у розораному українському степу крихта за крихтою збирали заповідні ділянки.
Що нині? Внаслідок воєнного конфлікту заповідник майже розвалено. За словами колишніх його директорів Т.В. Сови (у телефонній розмові з Харкова) і В.Ю. Бондарєва, приміщення адміністрації у селищі Станично-Луганське-2 та машинний парк проросійськими бойовиками пограбовано. Забрано комп’ютери, автомобілі. Були погрози життю працівників.
Одним із завдань «Придінцівської заплави» була охорона рідкісної тваринки — хохулі звичайної. Останнім часом цей вид у заповіднику не відмічається. Через територію відділення, зокрема через селище Станично-Луганське, проходить лінія фронту в зоні АТО. Тож про яке дотримання заповідного режиму може йтися, коли ця територія замінована.
Стрільцівський степ розташовується на контрольованій українськими військами території і не зазнав воєнних дій. Тож у травні — червні тут, як і раніше, схилами балок колосилася, буяла сріблястими султанами, ледь похитуючись від легкого подиху вітру, ковила. Її тут кілька видів. Учасником цієї природної гармонії обов’язково є красень типчак.
Відділення «Провальський степ» міститься на північно-східному схилі головного вододілу Донецького кряжу. Це південна частина Луганської області. Складається воно з двох близько розташованих ділянок: Калинівська і Грушівська.
Калинівська займає вододільне плато біля місця злиття рік Провалля і Калинової, має доволі складну конфігурацію, зумовлену проходженням більшої частини меж по долинах малих річок. Грушівська ділянка займає погорбовану рівнину і має форму трапеції, східна сторона якої межує з російсько-українським кордоном.
Тут ростуть усі види ковили рівнинної України. Таке багатство локальної флори виявлено тільки у Гранітно-степовому Побужжі на Миколаївщині. Але тільки у Провальському степу відома ковила відмінна.
На території відділення (в прикордонній смузі з Росією) велись бойові дії. Її обстрілювали з російської сторони. Від пожеж Провальський степ горів, майже знищена Грушівська ділянка. Бойовики так званої ЛНР замінували схили балок.
Відділення «Трьохізбенський степ» становить собою ділянку придонецького піщаного степу в комплексі з листяними гайками на піщаній арені Сіверського Дінця. На його території, що розташовується у прифронтовій зоні, також тривали бойові дії. На заповідній території розкидано багато снарядів, які не розірвалися. Степ трансформовано бойовою технікою.
Територію заміновано
Схожа, якщо не гірша, ситуація і в іншому природному заповіднику на Донбасі — Українському степовому, що також окремими клаптиками (як і Луганський) розкидано в різних місцях Донецької області. Заснований він 1961 року, а нині має чотири відділення: «Хомутівський степ», «Кам’яні могили», «Крейдяна флора» і «Кальміуське».
За інформацією адміністрації заповідника, найбільше постраждало відділення «Кальміуське», де ціле літо тривали бої, тож уся територія перерита вибухами снарядів. Частину її, зокрема «Крейдяної флори», заміновано, кілька разів були пожежі. Хомутівський степ частково також заміновано. Усі ці три відділення розташовуються у зоні так званої ДНР.
Відділення «Кам’яні могили», що на межі Донецької і Запорізької областей, на щастя, в зону АТО не потрапляє.
Війна відкидає нас у кам’яний вік. Здається, має рацію письменник і громадський діяч Юрій Щербак, коли каже, що вже почалася третя світова війна — підступна, підла і, можливо, остання для людей. Якщо земна куля не розлетиться від ядерних вибухів, то життя на ній залишиться. Тільки яке?