70 років тому тоталітарні режими тодішнього Радянського Союзу та Польщі розпочали процес насильного виселення українців Лемківщини, Підляшшя, Надсяння та Холмщини із земель, на яких вони проживали споконвіку. «Не забудем — покля жити будем», — стверджують зокрема лемки. Сотні й сотні тисяч наших співвітчизників одразу втратили все, нажите
своєю тяжкою працею: духовні й матеріальні надбання, культуру та свою правічну батьківщину. Їх вирвали з рідного краю, мов буря дерево з корінням.
Власне, цей символ вирваного з коренем дерева став основою скульптурної композиції, яку врочисто відкрили в середмісті Тернополя. У бронзовій кроні дерева автори пам’ятника — львівські скульптори Володимир та Андрій Сухорські — об’ємно відобразили всю трагедію депортації українців 1944—1946 і 1951 років. Сум охоплює серце, коли дивишся на образи згорьованих, повних журби та великого нещастя співвітчизників, яких тоталітарна комуністична влада прогнала з рідної землі, й вони їдуть возами, ідуть разом з худобою, з дітьми на руках у глибоку невідомість. Залишають назавжди свої домівки, церкви, цвинтарі… І лише журавель, у щемі та смутку опустивши свою голову, не полишив цих теренів — нагадує крізь роки, аби не забували цієї великої трагедії, навідувалися з усіх-усюд у край своїх батьків, дідів і прадідів нащадки.
Священики освятили цей пам’ятник, відслужили панахиду за упокій усіх, хто загинув чи помер під час насильного виселення. Проте, на превеликий жаль, і нині, як і 70 років тому, в Україні є вимушені переселенці. Тернопільщина також приймає тих, хто через війну на сході нашої країни змушений покинути рідну домівку. «Наше завдання допомогти їм, — наголосив голова облдержадміністрації Олег Сиротюк, виступаючи на відкритті цієї скульптурної композиції. — Нині ми маємо розуміти, наскільки важливо підтримувати одне одного. Адже лише спільні дії, взаємодопомога та молитва за Україну стануть запорукою нашої перемоги».