ВИХІД
Побачила світ книга Олександра Климчука «Я єсмь…» (Іван Марчук)»
Видання стало бібліографічним раритетом і бестселером, ще й не з’явившись у торговельній мережі. Річ не тільки у мізерному накладі (лише тисяча примірників) і превентивній роботі видавництва «Український письменник». Підвищений читацький інтерес викликаний передусім притягальною силою постаті — всесвітньо визнаного Івана Марчука.
Автор спробував зазирнути у задзеркалля цього українського феномену і наблизитися до розуміння суті того, як з абсурду тоталітарних 70—80-х років минулого століття, хаосу 2000-х митцю-філософу вдалося вибудувати порядок, високу гармонію й естетику.
На очах читача розгортається драма, в якій долю головного героя перетинають шляхи компартійних чиновників, митців і вчених, українські села й світові мегаполіси, добро і зло, зажура й осяяння.
Климчукові підкорилося, здавалось би, нерозв’язне завдання — поєднати непоєднуване, збагнути незбагненне, завдяки вдало обраному жанру — есей-біографія. Письменник сповна скористався його можливостями, оригінально вибудувавши твір композиційно, стилістично, використавши право на свободу вільної інтерпретації явищ і подій, щоб якомога глибше показати драматизм неординарної долі, засвітити глибокий природний розум, широку ерудицію, розділити жалі й тривоги.
Іван Марчук завжди в центрі уваги. Фото Володимира ЗAЇКИ
Одне з композиційних рішень — включення в оповідь на правах окремих розділів восьми різних за структурою діалогів. Місце, де ці діалоги відбуваються, визначає їх зміст, скажімо, «дорогою до Москалівки» (батьківщина Івана), «в майстерні» (де він прикутий до мольберта), «в літаку (подумки)», «на Парковій алеї» (місці, де можновладці понад десятиліття обіцяють побудувати музей Марчука).
Професійне відкриття письменника — екстраполяція метафоричності на композиційний елемент — ключовий розділ, присвячений творчості художника. Підкреслюючи, що Марчукові картини це — пророцтва й одкровення, розділ про творчість митця письменник називає «Десять заповідей». Назви окремих розділів й початок кожного з них оздоблені строфами із світової і вітчизняної поезії. Її образність, афористичність налаштовують на голос душі художника.
Окремим блоком вміщено вірші видатних і зовсім невідомих поетів про Івана Марчука, споріднені у щирості сприйняття Майстра і його картин. Вмикає автор і поліфонію, коли через книги вражень на численних виставках надає слово їх відвідувачам. І це не рафінована осанна генію, а різнопланові, часом гострокритичні думки про побачене людей різних професій, статків, а то й конкурентів-заздрісників.
Певною мірою балансуючи на межі наукового трактату, есей-біографія подає систематизований бібліографічний матеріал, що становить неабияку цінність для сучасних і майбутніх дослідників життя і творчості художника. Безперечно, поява такого твору — знакове явище сучасної української літератури, достойне слово про генія, котрий явився світу, щоб засвідчити: «Я — єсмь…»