Серед обвішаних орденами і голублених владою колег- конструкторів Трифон Башта виокремлювався скромністю нагород і незалежністю суджень

Обов’язковою складовою знаменитого бліцкригу гітлерівських армій були танкові клини, що проривали оборону ворога і брали його війська у кліщі, й армади бомбардувальників, які пікірували, розчищаючи дорогу броньованим колонам на землі. Німці першими у світі усвідомили, що звичайне бомбардування ефективне лише проти великих міст, але не проти відносно малих об’єктів у фронтовій смузі. Досвід застосування бомбардувальників, які пікірували, у війні проти Польщі засвідчив підвищення влучності враження цілей принаймні вдвічі порівняно з традиційним завданням авіаударів.

Однак платою за зрослу ефективність стали додаткові вимоги до міцності конструкції літаків і, що не менш важливо, швидкості й надійності управління ними у критичних ситуаціях, а саме пікіруванні. На довоєнних радянських винищувачах навіть прибирання шасі в корпус здійснювали механічно, крутячи корбу в кабіні пілота. Не набагато далі пішли у цій справі німецькі авіаконструктори, тож у «Юнкерсів-87», які були головною ударною силою Люфтваффе у початковий період війни, шасі зовсім не прибирали у польоті. Тому наші солдати прозвали ці літаки «лапотниками».

Наймасовіший радянський бомбардувальник, що пікірував, Пе-2 авіаконструктора Володимира Петлякова став першим вітчизняним літаком із фактично повністю переведеними на гідравліку системами прибирання шасі, керування закрилками і рулями висоти й напрямку руху. Із завданням, яке було на той час не під силу німецьким конструкторам, успішно впорався уродженець Сумщини Трифон Башта, для якого це стало першою роботою в авіації.

Випускник аж трьох вишів — Київської політехніки, Інституту червоної професури і механіко-математичного факультету Московського університету — ще студентом випадково побачив роботу закупленого СРСР американського верстата з гідроприводом і став фанатом упровадження гідравліки. 1934 року під керівництвом Башти в Харкові створили перший у країні завод з виробництва нового обладнання — «Гідропривід».

1936-го ще зовсім молодому вченому навіть без захисту дисертації присвоїли звання доктора технічних наук, а його книжка «Гідравлічні приводи і механізми металорізальних верстатів» стала фундаментальною працею для кількох поколінь конструкторів та інженерів. Нагородою від радянської влади на початку 1938 року став арешт за надуманим звинуваченням у «шкідництві».

Згодом Башта згадував, що «тюремні камери були забиті не кримінальниками, а цвітом інженерної й наукової думки, спілкування з яким наповнювало душу гіркотою від дикості того, що відбувається». Саме за ґратами основоположникові вітчизняної гідравліки судилося познайомитися з авіаконструктором Туполєвим, який після відправлення у так звану шарашку (тюремне конструкторське бюро) вписав Башту в перелік потрібних для роботи фахівців.

Так людина, яка до цього ніколи не мала справи з авіабудуванням, стала розробником гідравлічних систем відразу двох бомбардувальників, що пікірують, — туполєвського Ту-2 і петляковського Пе-2. Останній у найкоротші терміни запустили у виробництво, він став наймасовішим літаком фронтової бомбардувальної авіації СРСР. За роки війни побудували 11,5 тисячі (!) Пе-2 з гідравлікою Трифона Башти.

У повоєнний час нашого земляка призначили головним конструктором і директором спеціалізованого виробництва, відомого нині в Росії як авіаційна корпорація «Рубін». Під його керівництвом розробили гідравлічне і гальмівне обладнання для десятків новітніх уже реактивних літаків. Вузькі колеса великої вантажопідйомності дали змогу ховати їх у відносно тонкі крила. А система автоматичного розкручування ще в повітрі коліс шасі до оборотів початку приземлення, яку першим у світі запропонував і створив Трифон Башта, дає змогу уникати гідравлічних ударів і юзу.

Однак геніальний конструктор, офіційно не реабілітований, а лише помилуваний за розроблення Пе-2, навідріз відмовився повторно вступати до лав компартії, звідки його виключили як «ворога народу». Тож Трифон Башта не став Героєм Соціалістичної Праці. Вручені йому нагороди — п’ять медалей і три ордени: Вітчизняної війни, Трудового червоного прапора і ювілейні Жовтневої революції. Та найвища його відзнака — унікальне звання основоположника вітчизняної гідравліки, заслужене працею, а не прислужництвом перед владою.