Учителька розгубилася. Понад те — вона не знала, що відповісти, не лише як педагог, але і як жінка та мати. А маленький Петрик, якого ледве було видно з-за парти, дивився на неї невинними оченятами, чекаючи роз’яснення.
Розпочалось усе з прохання розповісти про членів родини. Діти відгукнулися з радістю. Лише Петрик опускав голову і мовчав. «Я не знаю, чи моя сім’я це тьотя Галя з п’ятого поверху, яка приходить увечері до батька після того, як мати поїхала на заробітки», — пояснив.
Проблема? Ще й яка, хоч і звучить майже анекдотично. І не лише для одного хлопчика. Нині мільйони дітей залишилися соціальними сиротами за живих батьків, яких реформи останніх років погнали від сім’ї на заробітки за кордон. Віртуальні сім’ї стали звичним явищем.
Усе це спливає на думку, коли бачиш вивіску «ПАТ такий-то». Поки був завод, то була в людей робота і впевненість у завтрашньому дні. Після гасел «Зроби крок до власності!», «Знайдемо ефективного власника!» виявилося, що люди праці стали зайвими. І не лише в містах.
У селах для збирачів народної творчості настала гаряча пора. Помираючи, вони залишають по собі характеристику наших днів у стилі «народ скаже, як зав’яже!»
Приміром, нині у приватному господарстві сторожових собак більше, ніж корів було в колгоспі. І ще: боюсь співати — подумають, що п’яний, бо тепер співають лише такі. Два речення, а в них усе нинішнє сільське життя.
Тож не випадково в народі ПАТ трактують не як приватне акціонерне товариство, а порівнюють цю абревіатуру з ситуацією на шахівниці. Там слово «пат» це положення у грі, при якому гравець має право на черговий хід, але не може його зробити, не підставивши під удар свого короля. Справді, це дуже схоже на наше життя. Прав проголошено ой як багато. Але чи всі можуть реалізувати своє право на працю, охорону здоров’я, ствердження людської гідності?
Тим часом проблеми ПАТ загострюються. По суті це визнали депутати Верховної Ради, назвавши одним із досягнень проведення парламентських слухань. А що змінилося? Поговорили. Покрасувалися на трибуні. І… констатували ПАТ.
Отож виходить, що сьогодні Петрик не знає, чи член його родини тьотя Галя з п’ятого поверху, яка приходить до батька ввечері замість мами, що поїхала на заробітки. З часом він спитає, чи є в державі батьки, керівники, оскільки розлучили його з мамою. І побачить, що політиків-претендентів на це звання дуже багато. А от державників, які повели б справу так, щоб мама й тато вдома заробляли на хліб, — удень зі свічкою не знайдеш.
А ПАТ — це серйозно. Окрім цього, він призводить до обезлюднення України. Чим це загрожує? Візьмемо до прикладу Латвію. Науковці констатують там демографічну кризу. Статистика стверджує, що молодь, яка ще там залишається, планує виїхати за кордон найближчими роками. А це призведе до того, що народ втратить можливість утримувати державу. Її політичний сенс перестане існувати, якщо не поліпшиться економічне життя…
Який висновок з усього цього? Нам потрібно більше думати про Петриків, до батьків яких приходять тьоті, бо мами поїхали на заробітки за кордон. Бо коли він підросте, його шлях теж за кордон проляже. Натомість політики більше змагаються в тому, яких закордонів слухати. Звісно, щоб самим пригорнутись і погрітися біля них. Тож шлях входження в історію вони обрали не будівничий, а руйнівний — як для Петрика, так і для держави. Словами наче пухом стелили, а ділами ніби голками колють.
Тож політикам ПАТ — мати рідна, а для Петрика — сирітство за живих батьків.