Художники зізнаються: щойно в горах зазеленіє, відкладають усі нагальні справи й вибираються на пленер у Карпати. Такого буяння барв, такої соковитої зелені, кажуть, більш ніде немає. Хтось приїжджає у Славське вперше, а дехто вже й з рахунку своїх гостювань у гірському краю збився. Задля художнього з’їзду народний художник України Олексій Поляков вирвався з окупованого Донецька, хоч зробити це було непросто. Приїздить у Карпати вшосте, бо не уявляє, як може не побувати такої чарівної пори у мистецькому колі. 14-й пленер у Славському зібрав цього року 20 митців. Популярність і довговічність мистецької імпрези самі художники пояснюють не лише можливістю жити й творити серед мальовничих краєвидів, а насамперед доброю школою майстерності. Адже в одному колі збираються зазвичай представники найавторитетніших українських художніх шкіл: львівської, київської, одеської, закарпатської та харківської. І жодної конкуренції.
Цьогорічний пленер мало чим від попередніх відрізнявся. Щоправда, художники трохи розширили тематичну палітру: не лише переносили на полотно розкішні навколишні пейзажі, а й цікавилися самобутнім народним мистецтвом гірського краю. Приміром, уперше на полотні харків’янки Ірини Калюжної з’явилися вишиванки.
Художники створили цілу галерею народних строїв: бойківських, покутських, гуцульських. Обирати було з чого, бо колекціонерка Олена Магеровська привезла унікальні давні вишиванки.
Ініціаторами проведення мистецьких зустрічей у Славському стало подружжя Ареф’євих Оксана та Дмитро. На час пленеру вони перетворюють тихе містечко на художню столицю країни. Тутешні люди прихильно ставляться до талановитих гостей: щоб ті не марнували часу та не розгубили натхнення на побутові дрібниці, каву з пиріжками, грибну юшку та інші карпатські смаколики у найвіддаленіші закутки карпатських полонин доставляють.
Тож самі горяни стали першими поціновувачами мистецького доробку: всі найкращі роботи, створені художниками на пленері, експонують у славській галереї «Максим».