Тривожний дзвінок голови профкому державного підприємства «Рівненський авторемонтний завод» Євгенії Бєлощук просто спантеличив: концерн «Укроборонпром», до якого воно належить, востаннє заплатив людям у… березні 2016-го!
— Куди ми тільки не зверталися: і до Верховної Ради, й до РНБО, й до омбудсмена — тиша. Тепер із приводу боргів із зарплати, що сягають уже 3 мільйонів гривень, ми вступили в колективний трудовий спір з адміністрацією заводу. Цей спір зареєстровано на державному рівні в Національній службі посередництва і примирення. На свій офіційний запит служба отримала відповідь з Міноборони. Там зазначено, що техніка, яка зберігається на території нашого підприємства, застаріла, тож уже не може виконувати необхідні функції. Але ж до чого тут люди, які щодня виходять на роботу?
Де чиновники були раніше?
В офісі представництва служби на Рівненщині знайомлюся з цією розлогою відповіддю. Її суть зводиться до того, що без залучення зусиль концерну «Укроборонпром», Верховної Ради та Кабміну щодо списання податкової та заборгованості до Пенсійного фонду, влиття належних державних ресурсів відновлення повноцінної роботи підприємства неможливе. Це справді так. Але де були відповідальні чиновники раніше?
— Держава в особі «Укроборонпрому» не виконує свого обов’язку перед працівниками, з якими укладено трудовий договір, і водночас не розриває його в законний спосіб, не дає змоги колективу розпоряджатися власною долею. Виходить як у тій казці: й сам не гам, і другому не дам, — коментує голова Федерації профспілок області Микола Шершун. — Позиція профспілок тут безкомпромісна: людям треба віддати зароблене. А щодо завтрашнього дня підприємства, то мені не зрозуміло: як у країні, що воює і де щороку передбачають дедалі більше коштів на обороноздатність, може бути непотрібним такий, по суті, унікальний завод?
До речі, тут на відповідальному зберіганні (є такий термін, є навіть центр обліку надлишкового військового майна в Міноборони) перебувають майже 100 автомобілів і 5 тисяч одиниць двигунів та агрегатів. І за це сумлінне зберігання з колективом теж не розраховуються. Тому й тут профспілка зайняла тверду позицію: без оплати майно ніхто не віддасть. І хоч спроби вилучити його вже були, трудовий колектив виявився міцним горішком, який не дав переступити через себе. Його цілком підтримує директор Сергій Лизін:
— Можемо ремонтувати будь-які автомобілі й для армії, і для народного господарства. Натомість за останні 12 років отримали тільки одне державне замовлення в 2014-му на ремонт техніки для зони АТО, сумлінно виконали його. І знову тиша. До речі, проблема системна: подібні до нашого заводи мертві у Львові, Одесі, Києві. А борги підприємства перед Пенсійним фондом і податковою нам востаннє списали у 2012-му.
За іронією долі
Тобто ось уже 5 років завод не платить жодного обов’язкового платежу, тож працівникам не нараховують зароблений пенсійний стаж.
За іронією долі 21 липня виповнюється 70 років від дня заснування Рівненського авторемонтного заводу, який почав працювати в колишніх панських стайнях. І завдяки зусиллям кількох поколінь рівнян і жителів прилеглих сіл перетворився на сучасне профільне підприємство оборонпрому, де в кращі роки працювала тисяча авторемонтників.
Нині майже 100 робітників пенсійного та передпенсійного віку обстоюють свої робочі місця, а водночас підвалини правової держави. Поки що безуспішно: проти них, останніх з могікан, працює потужна чиновницька машина, якій, вочевидь, дуже не хочеться жити по-новому. А мало б бути навпаки: щоб держава в особі «Укроборонпрому» та військового відомства низько вклонилася людям, які справді відповідально зберігають майно і за будь-яких обставин тримають доглянутою територію. А головне — не втрачають робітничої честі: гарне поняття, про яке ми вже навіть забули. Чи не так?
Майстер Микола Герасимчук переступив поріг прохідної 45 років тому слюсарем, без відриву від виробництва закінчив автотранспортний технікум. Подібна історія економіста голови профкому Євгенії Бєлощук, яка присвятила заводу 44 роки, стільки само — начальник цеху зі збирання автомобілів Володимир Стецишин. Усі вони передають свій досвід і навички студентам Рівненського автотранспортного технікуму і Національного університету водного господарства та природокористування, які проходять тут виробничу практику.
Вони та їхні колеги гордо тримають посивілі голови і прагнуть єдиного: цивілізованого і людяного ставлення. Воно стало б найкращим подарунком від держави до 70-річчя Рівненського авторемонтного.
До речі. «Урядовий кур’єр» тримає руку на пульсі проблеми вже 12 років, ми підготували серію публікацій про це унікальне підприємство і шляхи виходу із ситуації, в якій воно опинилося. Але проблему не розв’язано й досі.