За радянських часів, коли будь-яке «неправильне» трактування офіційної історії Великої Вітчизняної війни загрожувало жорсткими наслідками, чи не єдиним винятком була здача ворогові визволеного 12 листопада 1943 року Житомира. У письмових публікаціях цю тему замовчували. Однак штатні лектори, які добре орієнтувались у межах дозволеного, говорили, мовляв, воїни-визволителі трохи перебрали спиртного із захоплених у місті багатих трофеїв, підсумком чого став неприємний конфуз.
Уже у часи перебудови про це на повний голос заявив учасник першого визволення Житомира письменник-фронтовик Астаф’єв, за словами якого «як залишили легко німці Житомир, так легко, з ходу взяли назад, бо армія в ньому була по-мертвецьки п’яна». Ось лише служив майбутній прозаїк в артдивізії прориву, яку з погіршенням ситуації на фронті першою відвели у тил. Крім того, він сам згадує про жорстокий наказ розстрілювати на місці кожного, хто перебрав спиртного.
Інший учасник першого визволення Житомира майбутній Герой Соцпраці Степан Бойко, який рядовим кавалеристом провоював в атакованому німцями обласному центрі всі п’ять днів його оборони — із 15 по 19 листопада, писав: «За всі дні тих пекельних боїв мені не доводилося бачити жодного п’яного — ні серед рядових бійців, ні серед командирів».
Уже добре відомо, якою кривавою вакханалією обернувся план Жукова взяти Київ ще у вересні наступом з Букринського плацдарму. Отож коли знекровлені у важких і марних боях війська нарешті визволили столицю України «до свята великого жовтня», командувач 1-м Українським фронтом Ватутін вважав доцільним перейти до оборони. Однак у Москві готувалися до конференції найвищого рівня в Тегерані і, прагнучи похвалитися черговими перемогами, наказали продовжувати наступ.
Визволителями Житомира стали кавалеристи генерала Баранова і три стрілецькі дивізії. Кавалерійська бригада станом на 10 жовтня 1943 року налічувала 18 658 воїнів, у переддень безпосередніх боїв за Київ на 31 жовтня — 6296, а на 15 листопада наростила чисельність до 15 847 осіб насамперед за рахунок поспіхом мобілізованих польовими військкоматами чорносвитників, одним з яких і був Степан Бойко. Така сама ситуація склалась у всіх бойових частинах за винятком великокаліберної артилерії прориву, яку приберігали якнайдалі від передової.
Отож треба віддати належне мужності й стійкості знекровлених військ, які 13 листопада 1943 року витримали перший контрудар ворога поблизу Брусилова. Через два дні сім танкових і одна моторизована дивізія завдали нищівного удару на Житомирському напрямку. За всіма канонами військової науки багаторазово переважні сили ворога мали змести оборону кавалеристів і піхотинців, взявши Житомир з ходу. Однак лише наступного дня німцям вдалося взяти місто в півкільце і перерізати шосе на Київ. Запеклі бої в Житомирі тривали п’ять днів, до вечора 19 листопада, коли війська отримали запізнілий наказ прориватися з повного оточення.
П’ять днів героїчної оборони Житомира відволікли значні сили ворога, що дало змогу радянським військам підготувати оборону на підступах до Києва. Ці п’ять днів — найпереконливіша відповідь тим, хто перекладає провину за прорахунки воєначальників на нібито п’яних солдатів — загиблих і оббреханих героїв, більшість із яких були чорносвитниками