Уявіть: блакитне небо пофарбували чорною фарбою. І настала пітьма. Але ж можна покрити чорну фарбу білою та ще й додати синьої — буде знову блакитне небо.
Якби ж було можна так просто змінити події навколо. І війну, яку хворобливі фантазії й амбіції намалювали пекельними барвами, можна було б зафарбувати кольорами веселки чи квітів. Тоді не було б зруйнованих міст, поламаних доль, розбитих сподівань, спустошених душ… Тоді тисячі українців зі сходу нашої країни та Криму не покинули б рідних осель і не шукали б захисту й притулку і не починали б усе спочатку в інших куточках української землі. Їх так і називають: вимушені переселенці.
Ці люди вражають непересічними долями. Вони крізь жорстокість і байдужість прокладають новий життєвий шлях і намагаються змінити країну. 15 реальних історій про переселенців зібрано в книжці «Знедолені? Нездоланні!» Це вже другий збірник нарисів про мужніх людей, які не поступилися труднощам, спричиненим окупацією та війною. Ідея створення книжки належить письменниці та журналістці Світлані Єременко. А втілити її у життя вдалося на базі Інституту демократії ім. Пилипа Орлика завдяки грантівському проекту. Нещодавно в Києві відбулася презентація збірника.
— Третій рік експерти цього інституту досліджують питання переселенців з Донбасу і Криму, — каже Світлана Єременко. — У багатьох регіонах України проведено круглі столи, на яких обговорювали, з якими проблемами стикаються ці люди. З’ясувалося, що в кожному регіоні вони власні. У Херсоні та Житомирі немає великих громадських організацій, що об’єднували б ВПО і обстоювали їхні інтереси. А у Краматорську, Сєверодонецьку й у так званій сірій зоні людям важко отримувати інформацію з України, тож доводиться слухати й дивитися російську пропаганду. Але є одна проблема, яка об’єднує переселенців у різних регіонах країни: вони обурені тим, що деякі наші ЗМІ показують їх прохачами, котрі тільки й чекають допомоги від держави й міжнародних організацій. Тому й виникла ідея зібрати історії, які допомагають розвіяти стереотипи.
Книжка пронизана яскравими прикладами незламного духу та любов’ю до життя, до Батьківщини. У нарисах ідеться про найцінніше для людини: сім’ю, родинні зв’язки, які мають залишатися міцними за будь-яких обставин. Розповіді про лікарів, журналістів, бізнесменів, громадських діячів викликають повагу до їхнього будденного героїзму, людяності, працелюбності і винахідливості, здавалося б, у безвиході.
Я познайомилася з авторами й героями нарисів. Серед них редактор газети «Донеччина» Ігор Зоц. Ще до воєнних подій ця газета була єдиним українськомовним виданням у Донецьку. Ігореві Зоцу разом з дружиною Наталею довелося покинути рідне місто і переїхати до Києва. Та добру справу вони продовжують — випускають газету, яка, мов ластівка, облітає майже всю Донеччину і сіє рідне слово. Її читають і наші воїни на бойових позиціях. А в електронному вигляді газета потрапляє навіть на окуповані території, де на неї чекають чимало читачів.
— Дуже вдячний усім за вихід цієї книжки, — каже Ігор Зоц. — Адже вона не просто розповідає про сильних і відважних людей, вона насамперед покликана донести до влади і суспільства, що не все робиться, аби полегшити вимушене переміщення людей.
Автори і герої книжки «Знедолені? Нездоланні!» щиро вірять, що колись вони обов’язково повернуться додому. І небо над їхніми головами буде мирним і блакитним.