Імператор і гладіатор Коммод, якого намагалися вбити двічі (і другий раз успішно) і з якого розпочався Рік п'яти імператорів. (Фото: Marie-Lan Nguyen / Wikipedia)

Чимало імператорів Стародавнього Риму помирали насильницькою смертю – або під час військових битв, або від рук змовників і найманих вбивць.

Джозеф Салех (Joseph Saleh) з Технологічного інституту Джорджії пише в своїй статті в Palgrave Communications, що серед 69 імператорів, які правили Римською імперією з 14 по 395 рік н.е.,43 або 62% були вбиті тим чи іншим способом (найманими вбивцями, змовниками, померли внаслідок самогубства або під час бою з іноземними ворогами Риму). Так що у гладіаторів на арені було більше шансів залишитися в живих, ніж у імператорів.

Щоб краще оцінити і зрозуміти цю жахливу статистику, її масштабність, вчений наводить сучасний приклад: альпіністи, які піднімаються в Гімалаях на вершини вище 8000 м, мають ризик смерті близько 4%. Цей показник є стійким протягом останніх 50 років. Римські імператори мали в рази більший ризик померти від насильницької смерті, ніж ці безстрашні альпіністи.

Для прикладу можна згадати 193 рік, званий Роком п'яти імператорів і який розпочався відразу після вбивства імператора Коммода (який, до речі, більш ніж успішно виступав як гладіатор). В цілому статистика говорить про те, що бути римським імператором було все одно, що грати в російську рулетку з шестизарядним револьвером, правда, не з однією, а з чотирма кулями в барабані.

Але цікаво в цій роботі інше. Джозеф Салех працює в Дослідницькому центрі космічних технологій. Долю імператорів він аналізував за допомогою статистичного методу, який описує термін служби технічного обладнання. Механізми і пристрої підкоряються однаковим законом: вони ламаються або на початку експлуатації, або через вже дуже довгий час після того, як ними почали користуватися; між цими точками ймовірність поломки досить низька.

Приблизно таку ж закономірність можна побачити і серед імператорів: якщо імператора не вбили в перший рік правління, і якщо він залишався в живих ще сім років, то потім для нього наступав цілком безпечний період, коли ймовірність насильницької смерті була дуже мала. Правда, період цей тривав всього чотири роки, і через 12 років правління ймовірність насильницької смерті починала стрімко рости.

Ті, хто помирав на самому початку імператорської кар'єри, демонстрували повну непристосованість до свого нового становища, тобто вони просто були недолугими керівниками, не вміли маневрувати між своїми і чужими інтересами, вони швидко викликали невдоволення у всіх і відразу.

Ті, яких вбивали через довгий час, або ставали жертвою старих політичних ворогів, які зализали рани і перегрупувалися, або виявляли перед собою нових недругів, яких не було 10-12 років тому, або просто були не в змозі відповісти на виклики в «навколишньому середовищі», тобто знову ж таки виявлялися непристосованими управляти, але вже в змінених соціально-економічних реаліях.

Орест ГОРЯНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»