ВІДКРИТТЯ. Магнітне поле, що існувало на Місяці в його юності, могло виникнути завдяки «збовтуванню» його рідкого ядра при зіткненні з великим астероїдом, який розкрутив магнітне динамо в ядрі супутника Землі, пишуть дві групи астрономів в статтях, опублікованих у журналі Nature, інформує ТСН.
Американські астронавти під час місій Аполонів доставили на Землю зразки місячної породи, які несли в собі сліди магнітного поля, якого позбавлений сучасний Місяць.
Згідно із сучасним уявленням, маса і розміри Місяця занадто малі для виникнення в його надрах «магнітного динамо» – потоків розплавленого металу, які є джерелом магнітного поля, зокрема, на Землі.
Група вчених під керівництвом Крістіни Дуайєр з університету штату Каліфорнія в місті Санта-Круз пояснила появу намагнічених порід на поверхні Місяця за допомогою гіпотези «динамо-мішалки» в її ядрі.
«Місяць поволі повертається з боку на бік, обертаючись навколо Землі. Це явище називається прецесією. Під час юності Місяця його ядро було рідким і воно не повторювало ті рухи, які робила мантія цієї планети.
Виходить, що мантія повільно рухалася навколо ядра, що «колотило» його», – пояснив один з учасників групи Френсіс Німмо з Каліфорнійського технологічного інституту, чиї слова наводить прес-служба інституту.
Автори статті побудували комп’ютерну модель, з допомогою якої вони визначили параметри магнітного поля, що виникає при постійному «збовтуванні» ядра.
За їхніми розрахунками, на зорі місячної історії, приблизно 4 мільярди років тому, це могло породити магнітне поле силою в 1-10 мікротесла, що від трьох до 30 разів слабше від магнітного поля Землі, але достатньо для формування «намагнічених» порід.
Поступове збільшення відстані між Місяцем і Землею привело до ослаблення і різкого зникнення місячного магнітного поля супутника приблизно 2,7 мільярда років тому.
Інша група під керівництвом Мішеля Ле Барса (Michael Le Bars) з університету Марселя і Екс-ан-Провансу (Франція) висунула альтернативну гіпотезу. На їхню думку, місячне динамо розкрутили зіткнення з одним або декількома великими небесними тілами.
Ле Барс та його колеги припустили, що достатньо сильні зіткнення Місяця і великих астероїдів могли порушити синхронізацію обертання Місяця і Землі, яка характерна для сучасного супутника Землі. Про це свідчать магнітні аномалії на кордонах деяких великих кратерів на поверхні Місяця.
Десинхронізація Землі і Місяця призвела до формування потоків розжареної матерії всередині ядра і збурень на кордоні між мантією і ядром, чого було достатньо для виникнення слабких магнітних полів силою в кілька мікротесла.
За їхніми розрахунками, зіткнення масивного тіла і утворення кратера діаметром у 700 кілометрів повинно було вистачити на «розгін» і роботу динамо протягом 2-8 тисяч років.
Цього часу має вистачити на застигання розпеченої матерії, яка була «вибита» астероїдом з поверхні Місяця в результаті зіткнення. Вчені планують перевірити свою теорію на інших тілах Сонячної системи – на Марсі і на Іо, супутнику Юпітера.