Якщо донедавна чи не всі повідомлення з Донбасу стосувалися бойових дій, то нині дедалі частіше отримуємо інформацію про повернення визволених територій до мирного життя, стан справ у промисловості та інфраструктурі краю. Про ситуацію у вугільній галузі на брифінгу в інформагенції Главком розповів голова Незалежної профспілки гірників Михайло Волинець.
За словами профспілкового лідера, найбільшу небезпеку не лише шахтам Донбасу, а й тим територіям, де вони розташовані, нині становить можливе знеструмлення підприємств внаслідок бойових дій. Адже це загрожує не тільки закриттям та затопленням копалень, втратою робочих місць, недонадходженням коштів до бюджетів усіх рівнів, а передусім масовою загибеллю шахтарів.
«Річ у тім, — каже Михайло Волинець, — що внаслідок раптового знеструмлення під землею можуть опинитися тисячі гірників. Піднятися на поверхню самостійно вони не зможуть. Саме тому Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки видала припис про зупинку тих шахт, які розташовані в зоні бойових дій і чиї запасні виходи не мають похилих стовбурів».
Тож роботи зупинили кілька державних і приватних копалень у Донецькій і Луганській областях. Конкретних цифр щодо кількості шахт, які не працюють, лідер профспілок не назвав, посилаючись на те, що щодня ситуація змінюється. Одні шахти припиняють роботу, інші після подачі струму знову видають вугілля на-гора.
Щодо самих гірників, то, за словами Михайла Волинця, більшість із них не підтримує сепаратистів. Щоправда, постійно поширюються чутки, нібито шахтарі так масово переходять на бік бойовиків, що ті змушені їм відмовляти через брак зброї. Насправді ж, стверджує керівник профспілки, навіть ті, кого спочатку обдурила ворожа пропаганда, нині відвертаються від бойовиків. Однак до людей треба доносити більше правди. Натомість трапляються випадки, коли у звільнених населених пунктах, приміром у Новоградівці, спочатку вимкнули російські канали, які промивають мізки тутешнім жителям, а потім знову ввімкнули.
Мало відчутна діяльність української влади і в таких містах, як Макіївка, Торез, Сніжне. Михайло Волинець посилається на свідчення товаришів, які днями вивозили близьких людей (дітей, стареньких батьків) і змушені були здолати 18 блокпостів сепаратистів. Ті продовжують тримати в остраху місцеве населення. На підконтрольних територіях тиснуть навіть на керівників копалень, профспілкових активістів. Їх забирають просто з робочих місць, допитують, обшукують кабінети.
Трапляється, що люди зникають назавжди, як це було з головою первинної профспілкової організації об’єднання «Артемсіль» з міста Соледар Іваном Резніченком, якого не можуть знайти протягом трьох тижнів. Не відома й доля тих чоловіків, яких бандити забрали просто з автобуса, зупиненого посеред дороги біля Красного Луча.
Однак правди ніде діти: є на Донбасі й ті, кого не треба змушувати допомагати сепаратистам. Причому не лише серед пересічних громадян, заляканих та обдурених, а й серед керівників підприємств, представників державної влади. Аби не бути голослівним, Михайло Волинець навів конкретний приклад. Мовляв, сам телефонував керівникові шахти у Селидовому, який підбурював шахтарів вступати в народне ополчення і продовжував видавати зарплату тим, хто стояв на блокпостах.
Найгірше ж те, бідкається лідер незалежної профспілки, що чимало таких керівників досі не знято з посад. Він називає навіть деяких державних службовців: приміром, керівництво райадміністрації Антрацитівського району, під якими вціліли крісла й після визволення цих територій від сепаратистів.
Хоч заради справедливості варто сказати, що «вирахувати» зрадників інколи непросто. Траплялося, коли заради врятування трудових колективів та підприємств їхні керівники маневрували, пробували домовитися із сепаратистами про мирне співіснування.
Але це не вихід із ситуації, вважає Михайло Волинець. Набагато ефективніша практика колективного спротиву, як це було у Маріуполі, де працівники найбільших підприємств патрулювали вулиці разом із правоохоронцями. Чи у Добропіллі, де люди не лише голосували на президентських виборах, а й зуміли захистити їх результат.
Тетяна КИРИЛЕНКО
для «Урядового кур’єра»