Хтось влучно зауважив, що школа, хоч би скільки років їй виповнилося, не старіє. Хай навіть має вікову історію, як навчальний заклад у Баштечках на Черкащині. Він хоч і є одним з найстаріших в області, завжди юний своїм прагненням до оновлення й розвитку.
Матеріали місцевого музею, дослідження краєзнавців надають документальні свідчення, що церковно-приходську школу тут відкрили 1868 року. У старій напівзруйнованій хаті навчалося 6-10 учнів — дітей заможних селян. Дяк Терлецький вчив їх азбуки, читав «Часослов».
Будівництво нової школи, за яке на сходці проголосували селяни, почали 1913 року. Відтоді й ведеться її літочислення. Хоч недобудованою вона стояла аж до 1925-го.
Зруйновану в роки війни десятирічку відновлювали всім селом. Але особливого розвитку заклад набув у 70-80 роки минулого століття, коли за сприяння знатного механізатора, двічі Героя Соціалістичної Праці, народного депутата кількох скликань Омеляна Парубка збудували нове приміщення школи, в якому навчалося понад 400 учнів.
Відтоді тут відучилося більш як дві тисячі школярів. В останні три десятиліття славу земляків примножують понад три десятки медалістів. Нині у школі працює творчий, згуртований педагогічний колектив, навчаються 75 учнів. Тут впроваджують новітні освітні технології, заклад оснащений сучасною комп’ютерною технікою. До речі, гості, які приїхали з усіх кінців України, значно поповнили цього дня парк шкільних технічних засобів.
Вітаючи колектив з ювілеєм, міністр освіти і науки Дмитро Табачник, який відвідав Баштечки, зазначив, що такі заклади залишаються центром духовності, живою історією, що об’єднує кілька поколінь односельців, висловив вдячність ветеранам педагогічної праці і нинішнім учителям за терпіння, мудрість, за частинку душі, яку вони віддають своїм вихованцям.
Колишні випускники, багато з яких стали відомими в Україні людьми, засипали яскравими осінніми квітами всі класи. Але ще яскравішими були їхні спогади про дитячі роки, улюблених педагогів, про перші життєві уроки, які дала їм рідна школа.
— Зустріч з рідною школою, — зазначив Омелян Парубок, — для мене завжди свято, хоч скільки років минуло. Яке це задоволення — зайти до класу, де ти пізнавав науку життя, вдихнути цю хвилюючу атмосферу…