ДЕБЮТ
Новий головний режисер обласного академічного театру ляльок поставив виставу, яка тривожить душу
Пантоміма та мультиплікація, ляльки та люди-актори, світлові ефекти та скибочки булки, які роздає Душа Хліба юним глядачам із перших рядів, — ось такий спектакль-містерія за п’єсою Моріса Метерлінка став прем’єрою для луганчан та дебютом для нового головного режисера театру, заслуженого діяча мистецтв України львів’янина Олексія Кравчука.
Лукавий режисер хоч і стверджує, «аби відчути безповоротний світ дитячих фантазій, перед виставою потрібно здати свою дорослість у гардероб», мудро веде глядачів крізь «Дивну кімнату», тобто місце, де діти для непосвячених засинають, а для тих, хто знає, прокидаються, через «Царство минулого» й Палац Ночі, щоб, за його власним визнанням, пошукати відповіді на запитання: «Ми спимо, або ми снимося, а може бути, ми прокинулися? Що таке минуле? Напевно, це те, що ми забули. Ми часто забуваємо себе, забуваємо свою любов, інші чудові речі».
Ролі 22 персонажів виконують усього 8 акторів, і всі з незвичайною легкістю переходять з одного образу в інший. Фото обласного академічного театру ляльок
Немає сенсу переказувати сюжет класичної п’єси Метерлінка — філософську притчу про вічний пошук щастя та пізнання світу. Але чи не занадто складний сюжет для дітей у віці семи-дев’яти років?
Тож після закінчення вистави спочатку підійшла до вчителів, аби запитати про враження. Вони відповідали неохоче, мовляв, «це не для наших дітей. Тексти вимовляються українською та ще й скоромовкою, тож треба багато з побаченого пояснювати».
Але діти виявилися куди вразливішими. «Мені так сподобався «Синій птах», коли злітав!» — поспішала висловитися одна дівчинка. Це вона говорила про проекцію птиці на театральну завісу — такий гарний заключний акорд придумав Олексій Кравчук замість звичних артистичних поклонів людей із ляльками в руках. «Душа Води так смішно бризкав на нас!» — сміялися хлопчаки. Це вони під час спектаклю включилися в гру з актором, що зображав Душу Води. Для дітей час пролетів непомітно.
А якщо питання виникли — прекрасно. Услід за італійським драматургом Карлом Гоцці хочеться сказати «ми ніколи не повинні забувати, що театральні підмостки служать всенародною школою». І хіба не чудово, якщо в школі діти говоритимуть із викладачами про «горизонт у житті, за яким треба йти», про те, що таке «синій птах» для кожної людини?