Роман КИРЕЙ,
«Урядовий курʼєр»
Здавалося б, ну кому потрібен у віддаленому селі занедбаний дім? Хіба хто під дачу придбає. Але щось не дуже багато охочих їхати нині з міста у далекі села. Тому й стоять тут хати з забитими вікнами.
Довго дивилася жителька Франківки Чорнобаївського району на Черкащині Любов Мельникова на сусідську хату, де колись вирувало життя. Як померли власники садиби, ніхто ось уже кілька років туди не навідується. Нащадків, кажуть, не лишилося. Порадилася з сусідами, працівниками сільської ради та й вирішила самотужки створити тут музей. Дуже вже запам’яталася їй бабусина хата з вишитими рушниками та тим особливим духом сільської оселі, який лишається в серці на все життя.
Почала збирати речі, планувати експозицію. Хотілося, аби музей дідівських речей якомога точніше відтворив колишній побут, ту, нині вже призабуту, атмосферу сільського життя, в якій і виростали наші бабусі й дідусі. Вишиті рушники, ікони, глечики, килимки, деревʼяні ложки, картини, інші речі побуту минулого століття — все це поступово формувало експозицію музею. Нині експонатів більше тисячі. Допомагали їх збирати донька Маргарита, односельці, які приносили окремі експонати, дещо й на смітниках знаходила. Сама серветки вишивала. Поступово всі чотири кімнати будинку заповнилися необхідними речами. Нині простий сільський будинок, у якому розмістився музей дідівських речей, став однією з родзинок Франківки, куди їдуть, аби, як сказав один із недавніх відвідувачів, зануритися в минуле.
Утримує жінка цей будинок поки що за власний рахунок. Але, очевидно, не зайвою буде й стороння допомога. Он і дах потребує ремонту, й надвірні споруди…
