Жалкую, що пішов. Думав підняти собі настрій — це ж виставка карикатур («Плюс 1°С. Кліматичні зміни мовою карикатуристів України і Швеції»)! Натомість мало не плакав. Роботи художників нагадали про море проблем, які маємо у сфері охорони довкілля. А тут ще й антураж. Виставка проходила в рамках ГогольFest’13, який розмістився в промисловій зоні Києва у корпусах Експериментально-механічного заводу.
Обідрані стіни, рейки в підлозі, запахи машинної олії та луна, яка сутужно билася серед цих інтер’єрів, жваво нагадали мені верстаки заводу, на якому починалася моя трудова біографія. А ще — випуски «Комсомольського прожектора» про наших алконавтів та прогульників, ляскіт пресів та сморід фарби. А також перший урок мого наставника у слюсарній справі — як правильно мити руки. Бо за зміну роботи з вкритими оливами та дрібним металевим пилом заготовками бруд так в’їдався у шкіру, що це миття перетворювалося на цілий процес.
Але відгуки інших відвідувачів щодо заходу, організованого посольством Швеції в Україні, Шведським інститутом та благодійною організацією «Зелене досьє», були доволі позитивними. Особливо їм сподобалася друга частина — дискусія про виховання відповідальності за збереження планети, що проходила за столами, заставленими органічними стравами та келишками із духмяним карпатським чаєм.
Особливо жваво пішло обговорення після того, як шведські дипломати відверто зізналися, що ніяк не звикнуть бачити гори сміття у найпрекрасніших куточках української природи. Говорили і про те, які уроки діти сприймають найкраще; і чи є ефективним виховання за допомогою засобів мистецтва; і чи можна використати шведський досвід у наших умовах. Я от вважаю, що не можна, але — знайшлося чимало опонентів. Втім, на те вона й дискусія. А щодо карикатур — судіть самі.