Світ знає Володимира Івасюка за його 107 піснями. На жаль, 53 написані ним інструментальні твори не такі широковідомі навіть у професійних музичних колах. Хоч у них він був не менш талановитим.
Мені пощастило почути їх у виконанні студентів Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка. Саме в стінах, де молодий Володимир Івасюк навчався композиторському мистецтву, чернівецьке видавництво «Букрек» представило книжку «Інструментальні твори. Володимир Івасюк». Звучала його музика, точилася бесіда довкола доволі багатої, незважаючи на короткий творчий вік, спадщини композитора, його таланту і трагічної долі. Він пішов дуже рано, навіть не віриться, що нині він мав би 67 років.
«Усі знали, що Володя був дуже скромний, — розповідає журналіст-музикознавець Люба Козак, яка свого часу працювала з Володею, готуючи передачі на Львівському телебаченні. — Навіть після своєї тріумфальної «Червоної рути» він не називав себе композитором, тільки автором».
Тим часом поет-пісняр Степан Пушик, його друг із Франківщини, розповідав в інтерв’ю про юначу безшабашність Володі. Мабуть, іконно правильними і нецікавими талановиті люди не бувають. Та й у Львівській консерваторії жилося і навчалося йому непросто, хоч би як тепер намагалися переконувати, що поважні метри тільки те й робили, що дбали про нього і бажали непересічному студентові тільки добра.
Тож нинішній ректор вишу Ігор Пилатюк, який теж тут навчався, сказав: «Знаю оточення Володимира, правила і умови виживання того часу. Нездари проб’ються крізь мури, а талант лиш через роки буде благословенним. Так сталося з Івасюком...»
Йому не могли пробачити пропущення занять, участі в конкурсах і перемог. Як тепер з’ясувалося, не лише на естраді, а й в такому престижному Всесоюзному конкурсі молодих композиторів, який багатьох творців рятував від тюрми, давав перепустку і визнання у великому світі класичної музики. Його лауреатами були Мирослав Скорик, Леонід Грабовський, Валентин Сильвестров, другу премію в 1977 році здобув Володимир Івасюк.
— Через 30 років після цієї перемоги в його рідних Чернівцях на відкриття філармонійного сезону вирішили включити в репертуар оркестру поряд з творами класиків четверту частину «Сюїти» Івасюка, — розповідає доцент Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка Лілія Назар-Шевчук. — Я не знала класичних творів Володі, тож була захоплена неймовірно витонченим відчуттям фольклорної етимології, філософсько-концептуальним ракурсом, який можна порівняти з філософським стилем Параджанова в кіно і створенням нового авангардного напряму в розвитку української класичної музики.
Тож чергове видання «Букрека» музичної спадщини Володимира Івасюка можна вважати етапним для пізнання його особистості. Книжка побачила світ за програмою «Українська книга» стараннями сестер Володі — Оксани та Галини, які ретельно попрацювали в архівах Чернівців та Львова. Знайшли вони і пророчий запис свого батька: «Володимира знали і любили від Карпат до Владивостока, ще за життя він вийшов на європейську арену і пальцем об палець не вдарив для своєї популярності... Його творчість росла і міцніла на народному грунті. Цим він здобув собі добру гучну славу».
Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»