.jpg)
Андрій Наконечний народився 110 років тому в селі Урмань на Тернопіллі. Знаний художник, а щегромадський діяч і патріот — ось за що його ненавиділа та переслідувала радянська влада.
До ювілею митця в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відкрили виставку. До її організації доклала чимало зусиль мистецтвознавець Віра Стецько. Вона розповіла, що всі експонати свого часу передав музеєві син Андрія Наконечного Зіновій, їй також випала щаслива нагода слухати його спомини.
Андрій Наконечний виростав у родині, де в пошанівку було українське слово. Батька його за такі погляди заслали в один із перших у Європі концтабір Талергоф, з якого він уже не повернувся. Мати невдовзі померла. Андрієві було лише одинадцять. Розрадою для нього була хіба любов до малювання. На виставці представлено світлину з декораціями, які кілька десятиріч використовував місцевий сільський драмгурток під час вистав. Їх намалював Андрій ще підлітком.
21-річним його призвали на службу до польського війська, але через два роки через важке захворювання комісували. І тепер уже доля прийшла до нього з подарунком — можливістю навчатися малярства. У Кракові Андрій навчався у приватній школі професора Гофмана, брав участь у роботі мистецького гуртка «Зарево», натхненником якого був видатний український письменник Богдан Лепкий.
Талантом Андрія Наконечного опікувався і митрополит Андрей Шептицький. Щомісяця він переказував йому сто злотих як стипендію. Водночас надсилав молодому митцеві листи, в яких аналізував надіслані ескізи, радив, позаяк саме на замовлення владики Андрій робив копії фресок каплиці Чесного Хреста у резиденції польських королів у Вавелі. Додам, що ці образи на свіжій вогкій штукатурці ще в XIV ст. писали українські майстри.
А ось у перші десятиріччя минулого століття в українському сакральному мистецтві завойовував позиції мистецький напрям неовізантизм, започаткований Юліаном Панькевичем. Цей стиль грунтувався на національному, тож неодмінним атрибутом був народний колорит та орнаментика. Андрій Наконечний долучився до його розвитку.
Так Божу Матір — заступницю соборної України — 1939 року він зобразив у вишитій сорочці із синьою волошкою в руках. Малюючи святих Ольгу та Володимира, який, до слова, лівою рукою тримає щит із Тризубом, у підписі просить їх благословити «українську націю в її святих змаганнях», тобто у борні за державну незалежність.
Окрім іконопису, Андрій Наконечний творив пейзажі, портрети, історичні полотна. Однак у митця ставало хисту й до національно-визвольних змагань. Став членом ОУН. Коли 30 червня 1941 року у Львові проголосили Акт відновлення Української держави, в уряді Ярослава Стецька він обійняв посаду заступника референта пропаганди.
Андрій став на рушник щастя з односельчанкою Євгенією Юрковською. На весіллі, як засвідчує світлина, гостювала й зв’язкова Головнокомандувача УПА Романа Шухевича Галина Дидик. Дехто твердить, що генерал і сам бував в оселі Наконечних. Достеменно відомо, що митрополит Андрей Шептицький з нагоди їхнього весілля на звороті ікони «Божа Мати — заступниця соборної України» написав благословення.
Тим часом за комуністичного панування Андрієві, кажучи словами поетеси, хитнула доля терезами. Він пішов працювати у каменярню, згодом — у лісове господарство. За певний час у трудовій книжці з’явився запис про роботу в шляховій службі в Бережанах. Власні твори змушений був замуровувати у стіні. Там зберігав і образ «Покров Пресвятої Богородиці», на якому знайшлося місце для козацьких клейнодів і Тризуба.
Андрій Наконечний після десяти років паралічу пішов у небеса 15 вересня 1983-го. Його феномен ми лише пізнаємо, його ім’я тільки набирає дзвінкості. Мистецтвознавець Віра Стецько мріє про видання альбому чи каталогу творів Андрія Наконечного. Було б справедливо, якби до втілення цього задуму долучилися всі, хто цінує українське мистецтво, українську культуру.