Там, за тихим за Дунаєм, на землі є Божий рай

І жителі, і гості Городища, проїжджаючи мостом через Вільшанку, не можуть не звернути увагу на блакитну каплицю, розкішна баня якої купається в сонячному промінні. Збудовано її 2003 року. За свідченням старожилів міста, тут колись красувалася церква Покрови Пресвятої Богородиці. Її збудували 1742 року, а першим священиком став Патрикій Гулак-Артемовський, якого запросили із Черкас. 

Отець Патрикій започаткував священицьку династію Артемовських, він прадід композитора, співака, автора першої української опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського. Пізніше у Покровській церкві правили службу Божу отці Петро, Степан, Василь — дід, батько, дядько Семена Степановича.

Працюючи в Черкаському архіві з метричною книгою Покровської церкви, натрапила на вельми цікавий запис: «Травень 1830 року. Учень, який закінчив курси семінарії, бере шлюб із дівчиною цієї єпархії повіту Черкаського містечка Городище Покровської церкви, померлого священика Стефана Артемовського дочкою Анною. Від роду йому 25, нареченій — 15 років». Під ним — підпис: «Парафіяльний священик Покровської церкви Василь Залеський».

Через кілька десятків років, — запис, що парафіяльним священиком цієї церкви вже служить Яків Васильович Залеський.

Отже, в композитора була ще й сестра Анна, яка вийшла заміж за священика Василя Залеського. Її чоловік і син започаткували ще одну священицьку династію, якій не судилося бути довгою...

Жовтнева революція нещадно понищила долі багатьох порядних людей, особливо священиків. Чи не тому замовчували, що Семен Гулак-Артемовський із священицької родини? Але в ті часи священики були світочами духовності.

При кожній церкві діяла парафіяльна школа, а першим учителем грамоти, співів майбутнього композитора був його батько отець Стефан. При церкві була хата, в якій жила сім’я священика, і є підстави твердити, що в ній народився великий композитор. Було біля неї й кладовище, на якому спочивала й священицька династія. Тож церкву Покрови Пресвятої Богородиці ми називаємо родинним храмом Гулаків-Артемовських, а місце коло неї їхнім гніздом.

Вилетів колись із того гнізда у світ широкий Семен непомітною сірою пташкою-соловейком. І судилося стати йому великим, знаним на весь світ співаком, композитором. І хоч як далеко кидала його доля від батьківського порога, він його завжди пам’ятав.

29 липня 1857 року Тарас Шевченко, перший друг Гулака-Артемовського, записав у щоденнику, що бачив уві сні земляка із дружиною, «який виходив із церкви Покрови. На Сінній площі ніби розведений парк, дерева ще молоді, але величезні». Це підтверджує, що Семен завжди пам’ятав малу батьківщину і її святиню — Покровську церкву.

За свідченням сучасників, Гулакові-Артемовському були притаманні такі чесноти, як порядність, почуття справедливості. Чи не тому, що він був сином священика, завжди пам’ятав батьківську науку і жив за Божими Заповідями?

Останні роки життя композитор присвятив лікуванню тяжкохворих молитвою. Плати за це не брав, твердячи, що «дар, посланий Богом безплатно, дарується, а не продається».

Земний шлях композитора починався молитвою і закінчився Великою Молитвою про вічні людські цінності. Біблійна істина «Не шукайте скарбів на землі, а творіть їх на небі» має глибокий філософський зміст: усе тлінне, вічне лише духовне — безмежна любов до рідної України, її народу, звичаїв, традицій, чим пронизаний невмирущий «Запорожець за Дунаєм».

Закономірно, що в нащадка славетного роду Ольги Шляхової виникла ідея встановити на стіні каплиці пам’ятну дошку, яка засвідчила б, що саме на цьому місці стояла Покровська церква, зруйнована в часи комуністичного режиму. Її освятили у день Покрови Пресвятої Богородиці — улюбленого свята Гулаків-Артемовських і всіх городищенців.

А ще цей рік пам’ятний тим, що 160 літ тому Семен Степанович востаннє відвідав рідне місто. «Там, за тихим за Дунаєм, на землі є Божий рай», — писав композитор. Упевнена: він мав на увазі наше Городище. 

Ольга ОСИПЕНКО,
науковий співробітник
Музею С. С. Гулака-Артемовського
для «Урядового кур’єра»