Виставка всесвітньо відомого майстра, одного з найдовершеніших українських живописців народного художника України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Миколи Максименка подорожує Україною. Вона унікальна тим, що три з половиною десятки картин художник написав упродовж минулого ювілейного для себе року: 31 грудня йому виповнилося 90.
— Споглядаєш ці твори, і складається враження, що їх писала молода людина, — каже голова Національної спілки художників України Володимир Чепелик. — Митець у такому поважному віці зберіг у собі талант молодості, бадьорості, й усе це видно в його роботах: прекрасний колорит, багато світла, життя і повітря. А ще багато серця, душі, добра, позитивної енергетики.
Григір Тютюнник писав, що немає загадки таланту, є вічна загадка любові. І саме загадка любові до всього, що робить Микола Максименко, — і є сенс його життя і пружини, що живлять його мистецтво. Все, що пише, він любить: квіти, фрукти, людину, природу.
Невичерпне джерело натхнення для митця — його рідне мальовниче Полісся. Тут, у селі Яроповичі Андрушівського району на Житомирщині, він народився і виріс у багатодітній хліборобській родині. Згодом об’їздив увесь світ і здобув міжнародне визнання та чимало нагород, до яких днями додалися нові: Національна академія мистецтв України нагородила ювіляра Золотою медаллю, Національна спілка художників — відзнакою лауреата премії імені Тетяни Яблонської, а місцева влада — відзнакою «За заслуги перед містом» II ступеня. Високо оцінило яскравий талант і непересічне мистецтво художника у надісланому йому вітальному листі Міністерство культури України.
Микола Максименко не лише дарує радість і наснагу своїм мистецтвом людям, а й допомагає їм. Він одним із перших відгукнувся на заклик матерів Майдану взяти участь у благодійному мистецькому аукціоні, щоб допомогти коштами у лікуванні поранених на сході бійців. Художник надав одну з найкращих своїх робіт «Цикламен» з дарчим надписом «Від солдата Великої Вітчизняної війни солдатам АТО з побажанням миру», і організатори аукціону продали її найдорожче з-поміж інших робіт.
— Людина старіє, а її душа — ні, — переконаний Микола Максименко. — А в мене душа дитини. І я пишу не рукою, а душею. Фарба — це фарба, та коли є натхнення, то зробиш. Я учень Божий. Коли був поранений, то сказав собі: скільки житиму на світі, стільки малюватиму красу, висвітлюватиму душу моєї рідної нації, українського народу.
Надія ПЕТРИНА
для «Урядового кур’єра»