Недавно побачив світ навчальний посібник «Історія української музики (1800—1925 рр.)» науковця і педагога Степана Лісецького, продовження його попереднього дослідження — від найдавніших часів до 1825 року. Слід зазначити, що автор ішов саме до художньо-стильового розкриття історії української музики у вишах, він не взяв до навчального посібника всю українську музику, а виявив у кожному з трьох історичних етапів новаторське, національно найхарактерніше.
Наприклад, розвиток пісні-романсу чи фортепіанної музики в 1800—1870 роках формує процес, де є яскраві твори, в інших жанрах — тільки видатні явища: опери «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, а також хорова музика (світська і духовна) М. Вербицького.
Другий розділ посібника «Формування української музичної національної класики в рамках другого періоду романтизму» розповідає про розквіт української музики у багатьох жанрах: кантатно-хоровому, оперному, романсовому та фортепіанному. Для автора важливо подати музичний процес тенденційно, не деталізовано, а узагальнено.
Степан Лісецький робить важливі акценти на національній образності — історико-героїчній, драматичній, ліричній, побутовій та на національних рисах музичної мови. Дослідник прагне показати найоригінальніше у згаданих музичних жанрах.
У розділі про розвиток національних класичних традицій в українській музиці 1900—1925 років ідеться про найкращих, адже це вершина вітчизняної музики. Хоч тут відрізок часу невеликий, творча праця наших класиків К. Стеценка, Я. Степового, М. Леонтовича та С. Людкевича вагома, новаторська, яскраво національна. І чи не найбільші здобутки у них у хоровій і кантатній музиці, оркестровій, оперній та фортепіанній.
У посібнику подано методичні настанови для студентів, поради для педагогів. Важливо, що текст підпорядковано художньо-стильовому романтичному принципу. Цим автор виклав бачення розвитку вітчизняної музики протягом ХІХ — першої чверті ХХ ст.
Петро ПЕТРОВ-ОМЕЛЬЧУК,
голова ради Національної ліги
українських композиторів,
для «Урядового кур’єра»